Наша пошта

• Роздум

Чи знаємо, куди йдемо?

Костянтин МАТУЩАК.

м. Вінниця.

ІСТОРІЯ подарувала українцям омріяну незалежність. Проте куди нам бігти чи впевнено рухатись, ніхто не знав. Сказали — до Європи. Та чомусь не взяли до уваги важливі деталі — європейські зарплати, пенсії та інші соціальні потреби. Всі президенти та уряди за прикладом європейців почали підвищувати тарифи на газ, електроенергію за жебрацького соціального забезпечення.

Не все гаразд і з національною валютою. Через недолуге керівництво Національним банком вона рік у рік різко піддавалась девальвації, поступаючись доларові. Разом із тим автоматично зросли ціни на харчі, ліки та інші предмети першої необхідності. І старше покоління мимохіть почало згадувати минуле: при отих красивих девізах «Уперед, тільки вперед» конверт із маркою коштував п’ять копійок, а кіловат електроенергії — чотири, газу і води — теж копійки. А нині самі знаєте, у скільки разів усе це підскочило. Кусаються ціни в маршрутках і потягах. Проте не всім живеться кепсько за нашої незалежності. Жирують досхочу олігархи. Уся влада опинилась у їхніх руках. Не пасуть задніх щодо збагачення й очільники правоохоронних органів, нардепи, міністри. Скажіть, будь ласка, в якій країні посади займають «діамантові» прокурори, «золоті» судді, «бурштинові» полісмени? А якщо котрийсь із хапуг і попадеться, не страшно — відкупиться.

За такого безладдя незалежність довго не протягне. Бо ж схожа на того дивака, що сидить на гілляці й підрізає її. Одне слово, вона може дати тріщину й зруйнуватися. Хоча ми аж ніяк не поспішаємо вперед. Самі не знаємо, куди йдемо...