Архів
Вівторок,
27 листопада 2018 року

№ 91 (19638)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Друзі залишаться друзями

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Лідери всіх 27 країн — членів Євросоюзу схвалили угоду щодо Brexit.

Докладніше...
Мігранти штурмують кордони

МЕКСИКА. Поблизу північно-західного кордону почалися заворушення, спричинені навалою мігрантів.

Докладніше...
Провальні референдуми

У ШВЕЙЦАРІЇ пройшло відразу два референдуми.

Докладніше...
Знову хімічна зброя

СИРІЯ. Під час атаки на Алеппо застосовано боєприпаси з хлором.

Докладніше...
Проти прем’єра-мільярдера

ЧЕХІЯ. У Празі відбувся мітинг із вимогою відставки уряду.

Докладніше...
Євроатлантичні збройові м’язи

КРАЇНИ БАЛТІЇ збільшують свої оборонні бюджети на понад 2% ВВП.

Докладніше...
Стихію приборкано

США. Найбільш руйнівні в історії Каліфорнії пожежі повністю локалізовано.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Постаті

Український Гомер

Володимир БУРБАН,

лауреат літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького.

25 листопада минуло 180 років од дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького — класика української літератури, критика, драматурга, одного з перших перекладачів «Біблії» українською мовою.

У КОЛІ титанів, які утримують високе небо української класичної літератури, поруч Шевченка, Франка, Лесі Українки бачимо й Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Іван Франко взагалі вивищував свого колегу: «…Се великий артист зору, колосальне всеобіймаюче око України». Його творчість — книга буття українського народу, художній реєстр різних соціальних верств і станів. Написав понад 50 творів: повісті й оповідання, романи й публіцистичні статті, побутові комедії й історичні драми, дослідження з фольклору та етнографії, театральні рецензії, зокрема про Марію Заньковецьку.

Його можна назвати Гомером української літератури. Не одне покоління зачитувалося «Миколою Джерею» — своєрідною одісеєю українського селянина — бунтівника кармелюцького заквасу; «Кайдашевою сім’єю» — щирою оповіддю про одвічні проблеми української родини; іскрометною «Бабою Параскою та бабою Палажкою», діалоги яких так скидаються на «полеміку» в нашому нинішньому парламенті.

Іван Нечуй-Левицький творив у розпал реакції, неймовірних утисків українського слова — нараховуємо 64 заборонні акти. Серед них — горезвісний циркуляр царського міністра внутрішніх справ Валуєва, де стверджувалося: «більшість малоросів самі вельми ґрунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, нема й бути не може і що наріччя їх, вживане простолюдом, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі». Про те саме розбалакує україножер Путін, твердячи, що такої держави, як Україна, не було і не має бути.

Іван Семенович за серце хапався, бачачи, як пригасає національне єство, псується первозданна чистота української мови. Пригадайте повість «Дві московки», де розбещений син пише матері: «Здєся, в Тулє, я познакомился з адною болно багатой й прекрасной баришньой... Я валачуся за нєй... Любезная матушка! Продай же нашу хату і другоє імєніє разноє і прішлі мнє дєньгі, бо я магу вигодно женіца, значіть...»

Цей тип «хохла з Кацапстану» — невмирущий! Пригадую свого односельця, який, пробувши півроку в Проскурові (нині Хмельницький), почав «гаваріть па-рускі»: «Мамаша! Пов’йось кашк’йот на цв’йох!». Над цією «крилатою фразою» реготало все село...

У часи формування української літературної мови Нечуй-Левицький доклав над-зусиль для її утвердження. Йому належать стаття «Школа мусить бути національна», підручник «Граматика українського язика. Етимологія. Синтаксис» (1914 р.) Він так дбав про чистоту рідної мови, що навіть Лесю Українку застерігав від захоплення полонізмами та галицизмами. Разом із письменником П. Кулішем, фізиком І. Пулюєм (першовідкривачем проміння, несправедливо названого рентгенівським) працював над перекладом українською «Псалтиря» та «Біблії».

Розмірковуючи над долею України, Нечуй-Левицький звертав свій погляд на Європу, самостійно опанував французьку та німецьку мови. У романі «Хмари» один із героїв каже: «Ми кланяємося новим гуманним ідеям, які давно розійшлися по Європі й ледве оце добираються до нас... Бо ми були сліпі, глухі й німі. І народ терпить, і всі ми терпимо, куди не глянь. У нас що дурне і підле, те панує і жме, а що слабе й добре, те мусить терпіти і не сміє голову підняти. Наша земля, як золото, а народ наш часто голодує. В нас нема промисловства, а про народ ніхто не дбає...»

Хто ж після таких слів скаже, що Іван Нечуй-Левицький застарів?

Майстер вражаючої сили живописав не тільки сум і лихо, горе народне. Комедія «На Кожум’яках» у переробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями» і досі чарує непідробною веселістю, щирим усміхом.

Не був на вістрі політичних баталій, але шанував революційний жар Шевченкової поезії. Його поему «Гайдамаки» вважав найпоетичнішим словом в усій слов’янській літературі. Казав: «Не давши битви, і не думай про мир!»

За вдачею був людиною зібраною, навіть педантичною. Одного разу, коли гості зібралися відзначити ювілей письменника, Іван Семенович рівно о 21-й встав із-за столу, побажав присутнім усіляких гараздів і... пішов спочивати.

Особисте життя не склалося — самотнім, усіма забутим скінчив він свої дні в Дегтярівській богадільні на київській Лук’янівці буремного 1918 року…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Гроші від «євроблях» — на виплату пенсій
Читати
Металурги ще тримаються
Читати
Співпраця заради істини
Читати
Штрафуватимуть по-новому
Читати
Гроші в обмін на бюджет
Читати
Економічна тюрма
Читати
Перекривати — незаконно
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове