Архів
Вівторок,
13 листопада 2018 року

№ 87 (19634)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Проблемне розлучення

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Прем’єр-міністр Тереза Мей скасувала екстрене засідання уряду щодо Brexit.

Докладніше...
Втрачають позиції

СЛОВАЧЧИНА. На місцевих виборах правляча партія зазнала поразки.

Докладніше...
Відносини поліпшуються

ДВІ КОРЕЇ почали процес ліквідації прикордонних постів.

Докладніше...
Прийом біженців по-новому

ІТАЛІЯ. Сенат підтримав антиміграційний закон.

Докладніше...
Політичне «газове питання»

ПОЛЬЩА остаточно погодила і підписала довгостроковий контракт на постачання газу зі США.

Докладніше...
Хусити проти сунітів

ЄМЕН. У Ходейді поновилися сутички між прихильниками уряду і повстанцями.

Докладніше...
Вчителі не прийшли на уроки

НОВА ЗЕЛАНДІЯ. Шкільні вчителі вдалися до першого за останні 20 років загальнонаціонального страйку.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Не чиясь окраїна, а власна земля

Олеся КОСТЕНКО.

Запитання, звідки походить назва нашої держави — Україна, здавна викликає не тільки цікавість, а й палкі суперечки. У пошуках відповіді звернімося до історії.

КОЛИСЬ територія від «Сяну до Дону» звалася Київською Руссю. 1187 року в Іпатіївському літописі вперше з’явилося слово «Україна». Тоді під час походу на половців загинув переяславський князь Володимир Глібович. Літопис свідчить: «...и о нем же Украина много постона...», тобто «за ним же Україна багато тужила». Цей же літопис розповідає про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі згадується князь Данило Галицький, який «забрав Берестій і Угровськ, і Верещин, і Столп’є, і Комов, і всю Україну».

Стародавні літописи підказують історикам, як можна трактувати назву «Україна». Дехто дотримується думки, що це синонім слів «князівство» або «земля», хтось — що так називали «граничні Переяславські землі», які межували з половецьким степом (є імовірність, що цю назву мали всі інші землі київські). Так їх могли охрестити ще й за те, що вони відділилися від Київської Русі в окреме князівство.

Канадський історик українського походження Орест Субтельний вважав: слово «Україна» означає географічно «Київське порубіжжя». А Віталій Скляренко каже, що буква «у» в багатьох мовах, зокрема і в українській, означає не «біля», а «в середині», тому не можна трактувати «Україну» як граничну територію чи окраїну.

Сьогодні найпоширеніша така теорія: слово «Україна» походить від поняття «країна», «земля». Зокрема, це підтверджує Пересопницьке євангеліє. Слово «край» у значенні «відрізок» було відоме ще стародавнім слов’янам. Кожне тутешнє плем’я мало свою територію, яка відділялася від решти природними кордонами. Відповідно, «краєм» називали територію племені. До цього слова додався суфікс -іна, який вживався слов’янами для означення простору. Поряд із цим у тутешніх жителів існувало слово «окраїна», яке означало саме «порубіжні території племен». Тобто україна — це вся окрема територія племені, а окраїна — тільки пограничні території. «Україною» почали іменувати територію феодальних князівств, а згодом і всю Київську Русь. Коли у ХІІ столітті незалежні князівства почали від неї відокремлюватись, їх теж називали українами.

Популярності назва «Україна» набула за часів козаччини та Речі Посполитої. Вона зустрічається в документах, листах, писаннях духовних осіб. Так називали територію Наддніпрянщини, де збиралися козаки. Свідчення цьому є в українській народній творчості: «Ой по горах, по долинах, по козацьких українах сива голубонька літає, собі пароньки шукає». Трохи згодом назва поширилася й на інші території, особливо лівобережні. У ХVІІ-ХVІІІ століттях вона набула більш вагомого політичного значення. Навіть Пилип Орлик, автор першої української конституції, в обох варіантах документа згадує «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы».

Незважаючи на популярність «України» в Європі, козацька держава офіційно і надалі залишалася «Військом Запорозьким». Поділ тутешніх територій між Москвою та Польщею, а також знищення Гетьманщини створили серйозні перепони поширенню нової назви. Тільки у ХІХ столітті, коли почали формуватися чіткіші кордони, назва «Україна» стала все більше використовуватись у повсякденному житті її мешканців, викорінюючи інші. Таку тенденцію започаткувала інтелігенція, котрій вдалося витіснити етнонім «русини» і замінити його на «українці». Офіційному визнанню назви сприяли створення УНР, Української Гетьманської держави, ЗУНР.

Вчені вважають, що зміна Русі на Україну була необхідною — це був протест проти агресивної царської політики, яка мала на меті асимілювати українську націю, позбавивши її самобутності (при цьому московити самі перейменувалися, запозичивши слово «Русь» у назву імперії, аби показати, що саме вони є «спадкоємцями» колись великої слов’янської держави). Коли ж стало зрозуміло, що українці відстоюють свою самостійність і цю назву не викоренити, вирішили її дискредитувати, почавши трактувати як «окраїну Росії». Існує ще одна версія, згідно з якою назва «Україна» походить від слова «украяти» (земля, «відрізана» від усієї іншої території, яка згодом стала окремою країною).

Чималий шлях до своєї незалежності пройшла наша держава разом із назвою. Український народ виокремив свою землю, зберіг власні мову, культуру та звичаї. Цим самим ми заявляємо, хто ми такі та де наші землі.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Заспокоїли»
Читати
Відставка не на часі
Читати
Гроші — на дороги
Читати
Аби отримали зароблене
Читати
Бояться відповідальності
Читати
Головне — знання
Читати
Єдина допомога законна
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове