Соняшник № 743

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Олексій КОХАН.

• Це цікаво

Ще й у підборах мікрокомп’ютер…

Здавалось би, вже давним-давно люди ходять узуті. Та ще й розрізняють черевики для лівої та правої ноги. Проте так велося не завжди...

КОЛИ люди почали взуватись? Іще первісні мисливці, яким доводилося добувати собі м’ясну поживу полюванням — переслідувати звіра і бігати гострими кам’янистими розсипами і корчуватими заростями, — приловчилися прив’язувати до ступень «підошви» з кори дерев. Або ж обмотувати їх шкурами вбитих тварин як онучами. Щоправда, це лише припущення вчених, адже з найдавніших часів до наших днів жодної подібної взуванки не збереглося.

Зате до наших днів дійшло чимало підошв від взуття (зрештою, і самого взуття) пізніших часів.

Зокрема, в античному світі, де жінки й чоловіки носили однакове взуття, за підошву слугував шматок сандалового дерева, звідси й назва — «сандалі». Вони являли собою прив’язану до ноги шкіряними ремінцями підошву, та й годі. У Давньому Єгипті носили такі ж сандалі, тільки з листя папірусу. До речі, схоже, саме Єгипет став батьківщиною каблука (підбора). Там взуття на підборах почали носити… хлібороби. Уявіть, зовсім не задля моди, а щоб зручніше було ступати по пухкій землі.

А тим часом першими почали шити взуття для правої та лівої ноги давні греки.

Римляни вигадали носити взуття залежно від соціального статусу його власника. Тобто у Стародавньому Римі шили взуття окремо для сенаторів, воїнів, вільних громадян, слуг тощо. Цей принцип згодом перейняла середньовічна Європа. Там 1311 року французький король Філіп ІV видав закон, яким зобов’язав усю знать носити туфлі із загнутими догори носаками. Простим шляхтичам дозволялося взуття, довше від стопи на півтора сантиметра, баронам — на два, князям — на три… Довжина окремих «знатних» черевиків сягала 70 сантиметрів. Як можна було розгулювати в такому взутті, щоб не набити ґуль? Аби менше спотикатися, сеньйори до кінчиків носаків кріпили срібні ковпачки, з допомогою яких пристібали носаки мотузкою до ніг.

Інші мотиви змусили майстрів далеких часів потовщити підошву жіночого взуття. Справа в тому, що на високих підборах жінка видається стрункішою. Так, наприклад, в Іспанії знатним пані годилося «дотримуватися придворного етикету», тобто не з’являтися при королівському дворі на підборах, нижчих за… 30 сантиметрів! Чи варто тоді дивуватися, що багато таких дам могли пересуватися лише з допомогою служниць або спираючись на тростину. Траплялося, модниці не втримувалися на ногах і гепалися на підлогу.

До речі, у давнину й на теренах України теж існувало окреме взуття для знаті. Чим вищий каблук, тим знатніша особа. А пересічні люди носили личаки, сплетені з нарізаної стрічками внутрішньої частини липової кори. Звідси й назва. Сільський умілець з допомогою копила і швайки плів за день п’ять, а то й 10 пар личаків. У такому взутті, ясна річ, за холодів ноги мерзли, у негоду мокли. Та й нетривке воно було. Навіть термін такий існував: «личакова миля», тобто шлях, який можна було подолати в одній парі личаків. Колись так і казали: «Від такого-то села до такого-то дві пари личаків буде».

А втім, за всіх часів існував такий чудовий матеріал, як шкіра. Хто з бідаків не мріяв про шкіряні чоботи, підшиті коров’ячою або волячою шкурою! Але вони були над­звичайно дорогі. Письменник ХVІІІ-ХІХ століть Григорій Квітка-Основ’яненко у нотатках про життя сучасної йому Слобожанщини, що на Сході України, писав: «Дев’ять десятих населення, особливо жінки, влітку не носять взуття; а в свята, у дощові дні можна спостерігати, як селяни, хляпаючи босими ногами в болоті, бережно при цьому несуть свої чоботи».

…Як би там не було, але змінювався світ, змінювалось і взуття. Лише за останнє століття в усьому світі було створено стільки фасонів, скільки наші предки не вигадали за всю попередню історію. Сьогодні взуттьовики можуть задовольнити будь-які вимоги і забаганки людини. Фантазії дизайнерам не бракує, до якої додаються ще й новітні технології. Чули про кросівки з підошвою, що світиться у темряві? А про чоботи зі шкіри, здатної змінювати колір залежно від температури довкілля? Ще й у підбори яких умонтовано мікрокомп’ютер із дистанційним керуванням!