• 16 вересня — День працівників лісу

I для себе, і для онуків

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: біля сковородинівського джерела лісничий І. А. Курочка, ветеран лісництва В. І. Шуба, старший майстер лісу В. О. Ломакін, бухгалтер О. С. Шуба.

Лісничий Ігор Анатолійович Курочка просто закоханий у Бабаї, довкола яких тягнеться його лісництво. Бо інакше хіба він знав би стільки про це стародавнє село, де у священика Якова Правицького жив Григорій Савич Сковорода? Власне, пан Ігор сам трішки нагадує мені нашого відомого філософа.

КОЛИ його, наприклад, запитують, чи не ті це Бабаї, що біля Харкова, то він по-філософськи відповідає: «Це Харків розташований біля наших Бабаїв, а не навпаки». І аргументує свої слова так: село з’явилося на 30 років раніше, ніж столиця Слобожанщини. До того ж де ви знайдете у Харкові такі красиві місця зі ставками, столітніми дубами, як у Бабаях? Недарма український поет, байкар, просвітитель і філософ Григорій Сковорода не лише вподобав їх, а й написав тут половину зі своїх «Байок харківських».

У Бабаях Сковорода спершу мешкав у священика Якова Правицького, якому свого часу викладав у Харківському колегіумі. Правицький, закінчивши навчання, дістав парафію в Бабаях. А Сковороду на той час «попросили» із закладу. Отож учень прихистив улюбленого вчителя.

Ми стоїмо саме в тому місці, де серед столітніх дубів колись давно билося в дерев’яних цямринах джерело Сковороди, яке надихало його на творчість, а тепер воно плюскотить з-під мурованого каменя невеличкого монумента, розписаного висловлюваннями філософа. Перед фестивалем, який проходить щоосені у День працівників лісу, джерело причепурили, вимостили до нього нові східці. Не обійшлося й без участі Бабаївського лісництва.

Стою біля дубів і думаю: як добре, що є на світі люди, які зберегли і їх, і панський грушник, і ставок, що пам’ятають Григорія Савича. А ще посадили нові дерева — для наступних поколінь.

— Ліс, якщо в ньому працюєш, не можна не любити, — стверджує Ігор Анатолійович. — Пшеницю і соняшник навесні посіяв, а зібравши восени, бачиш результат трудів… А ліс, яким ми користуємося, садили ще наші діди-прадіди. Те, що садимо й плекаємо ми, належатиме онукам і правнукам.

Валентина Іванівна Шуба все життя пропрацювала в Бабаївському лісництві, та й нині, коли вже на пенсії, вона за потреби тут і сторожем, і лісокультурницею, тобто доглядає ліс. Тут працював її чоловік, його батько. Трудиться бухгалтером невістка Олена. Сини обрали інші стежки. Валентина Іванівна каже, що молодь нині неохоче йде працювати в лісництво. Робота важка, а платять мало. Щоправда, нині лісове господарство, й зокрема лісництво, за зароблені гроші купило сучасні трактори й агрегати для садіння й прополювання саджанців. Однак у Бабаївському лісі чимало таких місць — крутосхилів чи пісків, де дубки й сосонки садять вручну лопаткою-мечем, а прополюють ділянки, зігнувшись, сапкою.

Роботи в лісі зажди багато. Восени треба збирати насіння (соснові шишки, жолуді), потім висівати їх у розпліднику і доглядати. Якщо сто років тому можна було просто зарити у землю соснову чи ялинову шишку, щоб із неї виросло деревце, то тепер без поливу саджанці не ростуть.

Взагалі глобальне потепління — це велика проблема й для лісу, адже з’явилися в ньому хвороби й шкідники, яких раніше не було. Останнім часом помітно, як вода полишає ґрунт, опускається. Існує думка, що саме з цієї причини почали сохнути клени. Ще років із п’ять такого клімату, вважають екологи, й ці дерева можуть зникнути в навколишніх лісах.

Нинішнього року в області посуха побила рекорд. Такого серпня, аби не випало й краплини дощу, вже не було 172 роки. Для таких лісництв, як Бабаївське, це клопіт особливий, адже воно розташоване поблизу Харкова і притягує відпочивальників, як магніт. Поки не пішов у вересні перший дощ, лісова охорона і днювала, й ночувала в лісі. На щастя, червоний півень пройшов повз Бабаї й усе Жовт-неве лісогосподарство, до якого належить лісництво.

Директор держлісгоспу Руслан Леонідович Чагаровський каже, що дуже допомогла техніка, яку вони нещодавно придбали. За появи найменшого димка працівники виїздили на місце і гасили осередок займання. А стежили за лісом і лісова охорона, і оператори, сигнал яким передавали камери, встановлені на 40-метровій висоті. Купило лісництво і квадрокоптер, який в разі чого може швидко дістатись будь-якої лісової місцини.

— Кошти на трактор, легковики, модулі, плуги, саджалки, навіть на форму для працівників лісу заробили власним потом, — каже Руслан Леонідович.— За останні три роки із бюджету не отримали ні копійки, хоча ми державне підприємство. Чиновники, напевне, думають, що ми сидимо на золоті, а це не так. Держава взяла з нас 80 відсотків як дивіденди й 18 відсотків прибуткового податку. Вважайте, забрала майже все…

Господарство заробляє на продажу населенню вічнозелених кущів і дерев, робить санітарні рубки, а потім переробляє деревину у власних цехах. Скрізь, де вирубують, засаджують новими дубками і сосонками. Лісівники хочуть, аби нащадки через 100 років мали ліс кращий, ніж дістався їхньому поколінню.