Архів
Вівторок,
11 вересня 2018 року

№ 70 (19617)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
За толерантність, проти дискримінації

ПОЛЬЩА. У Варшаві стартувала двотижнева нарада ОБСЄ із ситуації з дотриманням прав людини.

Докладніше...
Уривається терпець

НІМЕЧЧИНА. Уряд розглядає можливість приєднання до військового альянсу США, Франції і Великої Британії у Сирії.

Докладніше...
Напруженість наростає

ТУРЕЧЧИНА перекинула бронетехніку до кордону з Сирією.

Докладніше...
Відбудували через 17 років

У США 11 вересня відбуваються пам’ятні заходи за загиблими у баштах-близнюках внаслідок теракту.

Докладніше...
Відмовляються від шокової терапії

БІЛОРУСЬ відмовилася від кредитної програми МВФ.

Докладніше...
Антимігрантські настрої посилюються

У ШВЕЦІЇ відбулися парламентські вибори.

Докладніше...
Пенсійні протести

РОСІЯ. У 59 містах відбулись акції протесту проти пенсійної реформи.

Докладніше...
Жертв дедалі більше

ЯПОНІЯ оговтується від потужного землетрусу на острові Хоккайдо.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Легенди мого краю

Темник

Любов Мироненко.

Село Григорівка, що в Обухівському районі Київської області, багате на легенди. Одна з них пов’язана з навколишнім лісом, який називають Темник. Бабця Марія колись служила покоївкою в маєтку тутешнього пана Модзалєвського. Цей будинок існує й досі — зараз тут сільська амбулаторія.

ПАН мав пристойну бібліотеку, де було багато краєзнавчої літератури, його хобі. Коли він щось відкопував, мав непереборну потребу негайно поділитися прочитаним. Оскільки під рукою найчастіше були покоївки, вони й вислуховували ці історії. Одну із них — чому панський ліс називається Темником — вона розповіла моєму чоловікові Володимиру.

Під час Коліївщини (1765-1770 рр.) погроми в навколишніх маєтках влаштовував гайдамацький загін під орудою Павла Петрицького родом із Григорівки. Після того як його повстанський загін було розгромлено, він із декількома товаришами почав пробиратися до рідного села, щоб переховатися там і зібрати новий загін. Погоня за ними насідала. Надвечір утікачі встигли заскочити в Григорівський ліс, який був негайно оточений. Прориваючись із нього, бойові побратими Петрицького загинули, а сам він був тяжко поранений.

Уранці почалося прочісування лісу. Павло дійшов до вікового дуба і, обіпершись на нього спиною, відстрілювався до останнього. Тим часом дуб оточили і гатили по отаману, поки він не впав, посічений кулями. Мертві не годилися для четвертування — це катування призначалося тільки для живих. Але гайдамаку Петрицького боялися навіть мертвого. Тому його тіло було четвертоване на центральній сільській площі Григорівки 1768 року. Нині на цьому місці Православний храм. Відтоді Григорівський ліс люди почали називати Темником, бо саме в ньому темної ночі знайшов свій останній прихисток Павло Петрицький — один із ватажків Коліївщини.

Звісно, з часом давні події потроху забувалися, але назва лісу — Темник — дійшла до наших днів. Довго стояв і дуб-велетень, на вершечку якого постійно гніздилася пара соколів-сапсанів, занесених до Червоної книги. Не було такого тижня, щоб вони не схопили якусь птицю у когось з обійстя. Прогнати їх звідти було ніяк, вилізти на дуб — неможливо. Дістати соколів із рогатки — теж. Стріляти в птахів, занесених до Червоної книги, ніхто не наважувався, оскільки тоді, після Другої світової війни, це загрожувало 10 роками ув’язнення…

Можливо, сучасники і не згадали б легенди, та несподівано вона одержала своє продовження. У 1980-ті роки минулого століття колгосп у Григорівці очолив молодий і завзятий виходець із сусіднього села Сергій Сергійович. Він одразу заходився будуватися. І ось закортіло йому зробити для свого будинку вікна й двері саме з цього 300-літнього дуба. Його відмовляли, як могли. Втім, він мав владу, можливості й заступництво в районі. Оскільки місцеві майстри навідріз відмовилися зрізати віковічний дуб, Сергій Сергійович запросив будівельну бригаду аж із Закарпаття.

І впав дуб-нелинь, потрощивши зо два десятки дерев поблизу себе. Щоб витягти його з лісу, вирізали спеціальну просіку, знищивши понад дві сотні дерев. Три зчеплені потужні трактори Т-150 притягли велетня на колгоспну пилораму.

Коли її запустили, почули гучний тріск. На двох полотнах пилорами зубів як не було. Їх замінили. Доки розпиляли стовбур, зіпсували ще шість полотен. А з розпиляних колод дістали 11 мідних куль царської чеканки. Націлені в Павла Петрицького, вони глибоко застрягли в стовбурі. Ось так помстився невдячним непоштивим нащадкам дуб, який понад 200 років зберігав свою таємницю.

При подальшому розпилюванні дубових колод на бруски, крім дорогих імпортних полотен, були зіпсовані ще диск і фреза пилорами. Після чого наймані робітники відмовилися працювати з деревиною цього дуба, і він був пущений… на дрова.

А вікна й двері Сергій Сергійович зробив собі з іншого, молодого, дуба.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
На інформаційному фронті
Читати
Новий, 5779-й
Читати
Триває робота над автокефалією
Читати
Пошта підвищує тарифи
Читати
Черга скоротилася
Читати
У пріоритеті — оборонка
Читати
Бити майже перестали
Читати
Увага: незабаром відкриття сезону
Читати
Українці в Канаді
Читати
Заробітчани гарують
Читати






Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове