Архів
Вівторок,
11 вересня 2018 року

№ 70 (19617)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
За толерантність, проти дискримінації

ПОЛЬЩА. У Варшаві стартувала двотижнева нарада ОБСЄ із ситуації з дотриманням прав людини.

Докладніше...
Уривається терпець

НІМЕЧЧИНА. Уряд розглядає можливість приєднання до військового альянсу США, Франції і Великої Британії у Сирії.

Докладніше...
Напруженість наростає

ТУРЕЧЧИНА перекинула бронетехніку до кордону з Сирією.

Докладніше...
Відбудували через 17 років

У США 11 вересня відбуваються пам’ятні заходи за загиблими у баштах-близнюках внаслідок теракту.

Докладніше...
Відмовляються від шокової терапії

БІЛОРУСЬ відмовилася від кредитної програми МВФ.

Докладніше...
Антимігрантські настрої посилюються

У ШВЕЦІЇ відбулися парламентські вибори.

Докладніше...
Пенсійні протести

РОСІЯ. У 59 містах відбулись акції протесту проти пенсійної реформи.

Докладніше...
Жертв дедалі більше

ЯПОНІЯ оговтується від потужного землетрусу на острові Хоккайдо.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Ну і ну!

Зазіхають на святе

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

У господарському суді Дніпропетровської області третій місяць триває розгляд справи за позовом Петриківської релігійної громади Московського патріархату до Петриківської селищної ради і Дніпропетровської обласної держадміністрації про визнання права власності на сільську церкву Петра і Павла, а також церкву Різдва Богородиці, розташовану поруч.

Третьою стороною виступає релігійна громада української автокефальної православної церкви, яка рішуче не погоджується з намірами позивача.

Наперекір
лихій долі

УПЕРШЕ село Петриківка, знамените на весь світ своїм неповторним, унікальним народним мистецтвом художнього розпису, згадується у документах 1772 року, коли з сусідньої Кирилівки, котру постійно затоплювали весняні повені, запорозькі козаки перевезли дерев’яну церкву Святого Георгія. Згодом Петриківка розрослась і стала центром Протовчанської паланки, де осів останній отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський. Як згадує історичний документ, у 1793 році отаман звертався до місцевого духовенства з проханням освятити початок будівництва нової кам’яної церкви за його власні кошти.

На жаль, завершити зведення свого храму Петру Калнишевському завадили не кращі для запорозьких козаків часи. Будували її коштом місцевої громади аж до 1812 року. Храм, як свідчать історики, мав три престоли: головний — на честь Різдва Пресвятої Богородиці, другий — на честь Святого Апостола Андрія Первозваного, третій — на честь Святителя Миколая. А рівно через 100 років, у 1912-му, цю муровану церкву пофарбували у білий колір. Відтоді її називали не інакше, як Біла церква. Під цією назвою вона й увійшла в сучасну історію після здобуття Україною незалежності.

Більшовицька влада не милувала храми. У 30-ті роки минулого століття Білу Богородицю (ще й так називали люди цю церкву) закрили. Спочатку тут була хата-читальня, сільський клуб, а згодом за поширеною тоді традицією — зерносховище. Однак у повоєнні роки місцевим ентузіастам вдалося повернути споруду віруючим. Служби у Білій церкві, як згадує місцевий житель заслужений учитель України Михайло Тимошенко, правилися до 60-х років. Потім знову закрили, а її подвір’я передали у розпорядження Петриківського сільського профтехучилища. Учні вчилися на ньому їздити на тракторах і автівках.

Тим часом будівля Білої Богородиці розвалювалась. У цьому їй ще й допомагали. Директор училища Василь Ямпольський розповідав, що навіть була команда з райкому компартії підірвати церкву, яка своїм виглядом псувала враження від квітучого селища. На свій страх і ризик викладачі училища завадили цьому наміру. На Петриківщині й за радянських часів селяни берегли пам’ять про запорозьку козаччину та її останнього отамана. Одначе згодом сюди таки підігнали бульдозер із «грушею», якою намагалися розбити стіни давнього храму. Та вони стояли як укопані: цегла, яку козаки переправляли з правого на лівий берег Дніпра човнами, не піддавалася. Тож цю затію облишили.

Біла церква й досі стоїть напівзруйнованою. За словами першого у Петриківському районі голови місцевого осередку Народного руху Миколи Чирви, після проголошення незалежності активісти переконували місцеву владу в необхідності відродження Білої Богородиці Калнишевського. Хоча й не відразу, але опір «учорашніх» можновладців таки здолали. Місцевий майстер теслярських справ Валерій Зінчук виготовив і поставив біля Білої церкви великий хрест, а священик Української автокефальної православної церкви Василь Герус його освятив. Який же рейвах після цього зчинився в УПЦ Московського патріархату! Зібрали підписи десяти парафіян, котрі нібито гнівно засудили діяння священика Української автокефальної церкви. Василя Геруса з Петриківки вижили, а хрест Валерія Зінчука… зник.

Хитромудрі аргументи проти правди

З 2004 року в новозбудованій поруч Білої — церкві Петра і Павла служить святий отець УАПЦ Іов. А починав він правити у напівзруйнованій Білій церкві Різдва Богородиці, заклеївши вікна плівкою і перекривши верх тимчасовим дахом. Усі плекали велику надію, що Білу Богородицю вдасться відродити. Фахівці Придніпровської академії будівництва і архітектури дослідили двометрові фундаменти і запевнили, що вони надійні. Покійний уже архітектор Іван Власенко безкоштовно взявся готувати проект відбудови Білої церкви.

Поки ж релігійна громада УАПЦ поруч із нею звела церкву Петра і Павла. Грошима допомогли фермери, підприємці, місцеві мешканці. З миру по нитці — так і збудували.

І ось тепер релігійна громада Московського патріархату за «набувальною давністю» претендує не лише на Білу муровану церкву, а й на цю новозведену. Свої дії вона трактує так: нова дерев’яна церква Петра і Павла є правонаступницею давньої дерев’яної Святого Георгія, котру понад 250 років тому в Петриківку з Кирилівки перевезли плотами запорожські козаки. Мовляв, це на її місці замість дерев’яної звели муровану, названу Білою… Отакий хитромудрий аргумент придумали позивачі з подачі московських «шефів».

Чи збирається місцева селищна влада та обласна державна відмітати у суді цей абсурдний позов, не зрозуміло. Дуже вірогідно, що навпаки. Вочевидь, і в Петриківці, і в Дніпрі сподіваються скористатися нагодою сховати кінці у воду. Адже свого часу канадська діаспора передала на відновлення Білої церкви 500 тисяч гривень. Але ці гроші одного дня просто зникли з рахунка ПриватБанку. Не корова ж злизала ті 500 тисяч гривень! Хоча розслідуванням нечуваного обкрадання церкви займалося грізне СБУ, злочинців виявити не вдалося…

Чому українці на землі своїх предків-козаків мусять у суді захищатися від нахабства священиків, які хочуть забрати церкву, збудовану українськими парафіянами, запитують у своєму зверненні до місцевих та всеукраїнських органів влади представники Січеславського козацького товариства «Кодакська січ». Патріоти області готові взяти участь у судових слуханнях як треті особи — експерти й консультанти. Справедливість має взяти гору!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
На інформаційному фронті
Читати
Новий, 5779-й
Читати
Триває робота над автокефалією
Читати
Пошта підвищує тарифи
Читати
Черга скоротилася
Читати
У пріоритеті — оборонка
Читати
Бити майже перестали
Читати
Увага: незабаром відкриття сезону
Читати
Українці в Канаді
Читати
Заробітчани гарують
Читати





Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове