Наша пошта

• Наболіле

Забуті й зневірені

Віра ДВІРНИК.

смт Нова Водолага

Харківської області.

УЖЕ давно відлунала Друга світова й усе менше залишається тих, кого вона зачепила. Ті страшні часи не просто забрали життя мільйонів людей, а й скалічили долі сотень тисяч дітей.

Моїх батьків та дідуся окупанти розстріляли за те, що були партизанами. Згодом, не витримавши такого горя, померла бабуся. Саме у цей момент і закінчилося моє дитинство. Нас залишилося троє дітей — сиріт війни. Вижили ми тільки завдяки людській доброті.

Тепер наша влада ухвалила закон про дітей війни, тим самим повністю забувши про нас, сиріт. Нині у багатьох із нас є проблеми з документами, через що ми не можемо підтвердити свій статус та отримати бажані доплати. А навіть якщо одержуємо, то вони становлять менше ніж 400 гривень. Ми змушені не жити, а виживати. Таке ставлення до сиріт війни є несправедливим. В інших постраждалих у ту страшну добу країнах такі люди, як ми, мають чимало привілеїв, а їхні умови життя намагаються всіляко поліпшити. Їм віддають належну шану, пам’ятаючи про подвиги їхніх батьків. Про нас же всі забули, і, неначе знущаючись, час од часу з політичних трибун заявляють, що дітей війни не існує.

Сироти війни вже поступово відходять у небуття, до своїх батьків. Та тепер нас змінили інші — діти, які осиротіли через бойові дії на Донбасі. Хочеться, щоб наші правлінці звернули увагу хоча б на них і ставились до цих знедолених діток не так, як до нас, а по-людськи.