Архів
П’ятниця,
3 серпня 2018 року

№ 59 (19606)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Серпень Наша пошта
  • За рубежем
На межі банкрутства

ООН офіційно заявила про ймовірність фінансового банкрутства організації.

Докладніше...
Європейський спротив терору

ФРАНЦІЯ екстрадувала до Бельгії чоловіка, підозрюваного у підготовці теракту проти іранських опозиціонерів.

Докладніше...
Озброєний — значить захищений

США на 2019 фінансовий рік збільшили оборонний бюджет до 716 млрд доларів.

Докладніше...
Інфляція вже мільйон відсотків

ВЕНЕСУЕЛА переживає глибочезну економічну кризу.

Докладніше...
Повернуть страту?

У ТУРЕЧЧИНІ збираються знову запровадити смертну кару.

Докладніше...
Закулісся невдалої інтервенції

САУДІВСЬКА АРАВІЯ та ОАЕ опинились у центрі скандалу, пов’язаного з міжнародним політичним закуліссям.

Докладніше...
Ще одне протистояння

ЗІМБАБВЕ. Після оголошення результатів президентських і парламентських виборів у Хараре почалися масові заворушення.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Наділена даром робити добро

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Барський район

Вінницької області.

ЖИТТЯ за плечима у дев’яносторічної Ганни Миколаївни Кушнір непросте. Вона народилась у квітучому селі Шипинки на Вінниччині, що розкинулося поміж розлогих пагорбів, підперезаних срібним пасочком тихоплинної річечки Немійки. З дитинства пізнала важку працю, добре пам’ятає голодні тридцяті роки. Коли розпочалася війна, окупанти-румуни примушували і дітей гнути на них спину. Після визволення краю від ворога на фронт мобілізували її тата Миколу, старшого брата Івана і майбутнього чоловіка Степана. Останній був відзначений орденом Слави ІІІ ступеня. Щоправда, отримав його аж через двадцять три роки по війні…

— З подругами-землячками після школи поступила в Михайловецький плодоовочевий технікум, що за двадцять п’ять кілометрів навпростець од Шипинок, — розповідає Ганна Миколаївна. — Оцю відстань двічі на місяць ми долали, йдучи через поля і ліси, аби запастись якимись харчами. Тоді й удома не було чим розжитись, і в технікумі годували не ситно — давали на день четвертинку хлібини і три рази рідкого супу. Нас тоді залучали до роботи на колгоспних полях. До цього часу зберігаю дорогу для мене нагороду — Похвальний лист Міністерства сільського господарства УРСР і ЦК комсомолу за активну участь у зборі врожаю 1947 року.

Після закінчення навчання доля звела мене з мудрою жінкою, грамотним керівником Лідією Наумівною Куценко, яка запропонувала роботу в Копайгородській районній насіннєвій лабораторії. З агрономом-насінником тоді рахувалися, радились і прислухалися до моєї думки. Був у нас «службовий транспорт» — білий кінь і бричка. Я постійно перебувала у роз’їздах — контролювала якість насіння, правильність його зберігання, чистоту, вологість і ступінь ураження шкідниками. Страшенно велика відповідальність аж бриніла в повітрі — за будь-яку похибку можна було й волею поплатися… А скільки сходжено надголодь доріг! Мені не вистачало дня, щоб вийти з Копайгорода, наприклад, у Лучинець, і назад вернутися — ночувала у чужих людей і відпочивала на придорожніх окіпчиках. Бувало, від утоми й засинала там…

Я не раз слухав спогади Ганни Миколаївни і завжди захоплювався її терплячому вмінню не здаватися на милість обставин — вночі при електричній переносці збирати кукурудзу на городі й останньою в селі викопувати картоплю, виходжувати хворого чоловіка і будувати хату, вчити доньку і встигати справлятися з депутатським навантаженням: виконувати план заготівель картоплі та яєць… А ще — корчувати ясени по межі, білити у хаті свекрухи, сапати її город і заробляти похвалу: невістка у мене, казала та, краща, ніж дочка. Де у неї лише сили бралися все до ладу робити!

Ліквідація Копайгородського району пов’язала Ганну Кушнір із шипинецьким радгоспом «Більшовик», який у 1962 році тільки-тільки спинався на ноги. Тодішній директор господарства Адам Платонович Легкий прийняв її на роботу з умовою: будеш на підхваті… Це означало йти туди, де прорив.

— Отак я «перепробувала» посади обліковця садової, польової і тракторних бригад, диспетчера автопарку, бухгалтера контори, а останніх п’ятнадцять років до виходу на пенсію працювала нормувальником механічної майстерні. Життя змусило без інституту вивчити всі технічні терміни, назви вузлів і деталей. Особливо непросто було «назбирувати» хлопцям зарплату. Розцінки малими тоді були, а кожен хотів заробити. Легше стало, коли за активності головного інженера радгоспу Анатолія Андрійовича Таєнчука побудували нову майстерню, начинили її всіма необхідними верстатами і до нас почали їздити за послугами — шліфувати і розточувати колінчасті вали, виконати токарні та зварювальні роботи.

На превеликий жаль, Ганна Миколаївна рано овдовіла і всю себе присвятила вихованню дочки Тетяни. А коли вже у їхню сім’ю «влився» зять Віктор, то у них виявилося багато однакових рис, одна з яких — бажання мати гарно впорядковане обійстя. Вони посадили сад, викопали криницю на подвір’ї, відремонтували стару хату і побудували новий будинок. Має бабуся Ганя одного внука і двох правнуків — Андрія і Дашу.

Про неї ніхто не скаже у селі поганого слова. Вона ніколи ні з ким не сварилась, нікому не заздрила, глибоко дорожить родинними коренями і цінує сім’ю. Дай Боже кожному дожити до такої вдячності…

На фото атвора: Ганна Кушнір з правнучкою Дашею.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Угода приносить плоди
Читати
Здорожчання «на вибір»
Читати
Ще складають машини
Читати
Менше солі, алкоголю і тютюну
Читати
Доходи...
Читати
...і борги
Читати
Обіцяє «подарунок»
Читати
Навчаємо іноземців
Читати
Плануйте вихідні
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове