Ще один виклик для України

Олена КОЩЕНКО.

Група нелегальних мігрантів з Південно-Східної Азії, затримана на початку липня на російсько-українському кордоні в Сумській області.                                   www.slovoidilo.ua

Слова «міграція» та «Україна» здебільшого асоціюються з такою інформаційною картинкою: наші співвітчизники прямують за кордон у пошуках кращого життя та заробітку. Тим часом існує рух і в зворотному напрямку — щороку чимало людей з бідних або охоплених військовим конфліктом країн прибувають у пошуках кращого життя в Україну. Нова імміграційна політика ЄС, спрямована на істотне обмеження міграційних потоків, може стати реальною загрозою для нашої країни, перетворитись у ще один виклик для України.

_{Європа закриває кордони}

ЗА ДАНИМИ Державної прикордонної служби, торік в Україну в’їхало 14,2 мільйона іноземців. Ця статистика охоплює не лише тих, хто перетнув наші рубежі у службових та бізнесових справах, з метою навчання, працевлаштування, туризму, одруження, за різними культурними та релігійними програмами, а й тих, хто прагне перебратися сюди жити. І нехай в офіційній звітності відсоток іноземців, які задекларували таку мету, мізерний, проте саме на такий намір сьогодні припадає левова частка нелегальної міграції в Україну, яку поки що воліють замовчувати статистики в офіційних звітах.

Скільки у нашій державі іноземців-нелегалів, сьогодні ніхто достеменно не скаже. Різні установи називають різні цифри, які, проте, не опускаються нижче півтора-два мільйони. Погодьтеся, для нашої країни, демографічно знекровленої відтоком за рубіж своїх громадян, це доволі чимала армія соціально неконтрольованих людей з усіма можливими для суспільства наслідками. При цьому експерти одностайні на думці: найближчими роками в нас може істотно додатись «іноземців із невизначеним правовим статусом». А причиною цього називають нову імміграційну політику Євросоюзу.

Починаючи з 2015 року країни Євросоюзу захлеснув потік біженців із країн Близького Сходу та Африки. Тільки за офіційними даними, їх туди прибуло понад три мільйони. Така кількість новоспечених соціальних утриманців, які ще й далеко не завжди бажають якнайшвидше інтегруватися в суспільство (прийняти звичний спосіб життя корінного народу, вивчити мову, знайти роботу тощо), вже спричинила ряд політичних, економічних та гуманітарних криз у самому ЄС.

Насамперед ідеться про Німеччину, яка прийняла найбільше мігрантів серед усіх країн спільноти, в тому числі надавши міжнародний захист понад 70% прибулим до Європи громадянам Сирії. У цій країні через різні погляди на розв’язання проблеми біженців уперше за останні десятиліття похитнувся, здавалось би, політично залізобетонний альянс Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу. В епіцентрі міграційної кризи опинились Балканські країни, Італія, яка через неконтрольовану навалу мусила закрити всі свої морські порти для суден із шукачами притулку, а також Франція, що пережила ряд атак з участю замаскованих під біженців терористів угруповання «ІДІЛ»… Тим часом Угорщина, Австрія, Чехія, Польща стали непримиренними противниками запровадженого в ЄС розподілу мігрантів за квотами. Зокрема, Угорщина внесла доповнення до конституції, за яким узагалі забороняється організоване розселення біженців на території країни, ще й обгородила свої кордони колючим дротом у два ряди. Сполучене Королівство також не залишилось осторонь цієї риторики, оскільки саме навала непроханих гостей з материка спонукала британців голосувати за Brexit…

Тож європейська політика «відчинених дверей» щодо іммігрантів зазнала значних змін. Балканський маршрут дедалі щільніше закривають, африканський і середземноморський — також. Це схиляє нелегалів шукати інші «слабкі місця» Євросоюзу у спробі масової експансії на «обітовані землі» ЄС.

Черговим намаганням залагодити міграційну кризу став саміт Євросоюзу щодо біженців, який відбувся 28 червня у Брюсселі. На ньому після дев’ятигодинних дебатів європейські лідери домовилися про створення так званих «регіональних платформ розвантаження» за межами Євросоюзу, в яких розглядатимуться заявки про притулок мігрантів ще до того, як ті потраплять на територію спільноти. Країнам, які погодяться на розташування у себе таких платформ, обіцяють щедро заплатити.

Однак серед решти країн нашого материка щось не видно і не чути добровольців, готових стати такими собі фільтраційними відстійниками непроханих мігрантів. Хоча на саміті й лунали закиди на кшталт: а чому осторонь країни, які прагнуть вступити до ЄС?

_{Нелегали обирають наші міста}

ПОЗА сумнівом, наше суспільство теж не приваблює така перспектива. Втім… Як засвідчила нещодавно опублікована доповідь Департаменту ООН з економічних і соціальних питань, самі шукачі ліпшого життя з країн Близького Сходу та Африки вже давно визначились і без нас. За останнє десятиліття потік іммігрантів до України збільшився приблизно в 20 разів і нині в нашій державі їх уже перебуває щонайменше 3 мільйони, при цьому переважна більшість — нелегально.

Саме розмах неконтрольованої нелегальної імміграції міжнародні експерти називають чи не найбільшим демографічним викликом для України. Про те, що незабаром ця хвиля може перетворитися на дев’ятий вал, заявив і голова Державної прикордонної служби України Петро Цигикал. «Сьогодні ми вже спостерігаємо збільшення кількості незаконних мігрантів на каналах легального в’їзду», — сказав він, додавши, що це в основному вихідці з Африки та Близького Сходу. Причому більшість прибула із країн з переважно мусульманським населенням. Потенційні незаконні мігранти, спираючись на підтримку діаспор, офіційно видані документи та інші умовно законні шляхи, намагаються потрапити до України, щоб потім тут залишитися нелегально або далі незаконно перейти кордон із ЄС.

Найуразливішими щодо нелегалів вважаються спільні з Росією східні кордони у Сумській, Харківській, Чернігівській та Луганській областях. У середині липня на одному з КПП в Сумській області затримали групу людей з Південно-Східної Азії. Через російсько-український кордон мігрантів на мікроавтобусі перевозив громадянин України.

Проблема полягає в тому, що навіть за успішного перетину кордонів України ці люди можуть бути спіймані в ЄС і депортовані назад — до нас. Між нашою державою та Європейським Союзом підписано (у 2008 році) угоду про реадмісію, яка передбачає зворотне повернення всіх спійманих нелегалів, які прибули в країни Євросоюзу з української території. Підписання Києвом цієї угоди було однією з умов візової лібералізації.

Ризик для країни ще й у тому, що вона може накопичувати такі потоки людей і це безпосередньо буде пов’язане з ефективністю міграційної політики Європи.

Головна причина для зміни місця проживання здебільшого — низький рівень життя на своїй батьківщині. Нелегали переважно прибувають в Україну вже добре налагодженими «тіньовими» каналами міграції, сплачуючи кримінальним елементам кругленькі суми за незаконний перетин нашого кордону. Так що можна стверджувати, що кордони України все ще не на замку.

Звичайно, не всі вихідці з бідних країн Третього світу прямують у Європу, розраховуючи виключно на утримання коштом платників податків у країні, де вони осядуть. У нашій державі можна навести чимало прикладів успішно інтегрованих у суспільство іммігрантських родин. Утім, як засвідчив досвід гостинності країн ЄС, далеко не всі шукачі притулку нової «хвилі» цього прагнуть.

Зрослий останніми роками потік нелегалів в Україну із найбідніших країн Третього світу, в той час коли виїздять наші освічені та працьовиті громадяни, — дуже загрозлива тенденція для держави. А підтримується вона дірявими кордонами, доволі лояльним до їхніх порушників законодавством, зрештою, нашою безмежною українською терплячістю. А головне те, що маємо владу, яка прагне жодним чином «не порушити міжнародних зобов’язань». Відтак Україна може перетворитися на «відстійник» Євросоюзу. А останній, як свідчить історичний досвід, дуже любить вирішувати свої проблеми за рахунок країн, які залежать від його фінансової допомоги.

— Як бачите, нормальної дороги до села немає. Тож повідомте жителів, що поштова машина обслуговуватиме їх тут.

Мал. А. Василенка.