Наша пошта

• За покликом серця

Солдат і волонтер

Ярослав БОРСУК.

Тернопільська область.

ЖОДНА людина не народжується для війни, але коли на рідну землю приходить лихоліття, всі поводяться по-різному. Одні тікають за кордон, інші приходять у військкомат по повістку, щоби чесно виконати важку та небезпечну ратну працю на заклик України. Так 2015-го зробив і Юрій Пухайло.

Юрій не з родини військових, і його біографія до буденності звичайна. Закінчив сільську школу, вивчився на агронома, відслужив ще в радянській армії. Після проголошення незалежності України склав присягу на вірність Батьківщині, а 1991-го його військову частину кинули в Нагірний Карабах. Тож довелося пороху понюхати.

Коли вибухнув Євромайдан, то спалахнула надія, що наша Батьківщина нарешті зможе піднятись. Юрій був там у найнебезпечніші дні в дев’ятій сотні самооборони. А далі — війна з Росією. Рідній армії допомагали всі, хто чим міг. Осявала світла віра в швидку перемогу. Та після трагедій Донецького аеропорту, Дебальцевого Юрій Йосипович зрозумів: війна затягнеться, тому 2015-го по мобілізації пішов на Донбас. Про службу говорить неохоче, боїться засмутити маму, яка під час війни так і не знала, що її син підвозить снаряди на передову, гасає по сірій зоні між нашими та ворожими блокпостами. Та й далеко не про все, що було, можна розповідати...

Через рік служби Юрій Пухайло демобілізувавсь і повернувся до праці в Підгаєцький аграрний ліцей. Продовжує займатися волонтерством, хоч визнає, що нині це робити значно важче. По-перше, люди дуже збідніли. По-друге, влада робить усе для того, щоб вони збайдужіли. Народ чудово бачить, як нахабно наживається на війні жменька можновладців.

Але пан Юрій робить усе можливе. Співпрацює з громадськими організаціями, які допомагають нашим воїнам. Хоч його головними помічниками сьогодні є діти. Скажімо, учні Гнильченської школи та Підгаєцької гімназії імені М.Паславського передали дві маскувальні сітки у Волноваху. Своїми заготовками школярі допомагають також «Кулінарній сотні» з Херсона, яка готує сухі борщі для фронту. А ще роблять натуральні домашні соки для бійців і збирають кошти для лікування поранених.

Пан Юрій не бачить себе і свою родину поза Україною. Він вірить, що довга українська ніч закінчилась і настав світанок. Прохолодний, імлистий, з остудною росою, але світанок. А тінь, яка ще застилає наше майбуття, незабаром розжене потужне сонячне проміння довгого та погожого літнього дня.