Архів
Вівторок,
10 липня 2018 року

№ 52 (19599)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Спогад

Далеке-близьке дитинство

Валентина БУГРІЙ.

м. Долинська

Кіровоградської області.

У школярів почалися канікули. Я спостерігаю, як вони зграйками пурхають на вулиці, грають в якісь ігри. Буває, і до мене навідуються: побігають по кімнатах, поласують полуницями й вишнями, нащебечуть мені про своє дитяче та й побіжать. А я після їх візиту поринаю у спогади.

Я І МОЇ ровесники, як і нинішня дітвора, любили і погратися, і побігати, і поспілкуватися з дорослими. От тільки вільного часу у нас було менше — доводилось працювати вдома та в колгоспі.

У мене із братом теж були обов’язки. Рано-вранці треба було вигнати корову в череду. Ми з братом мінялися: одного дня він вигонить годувальницю, а я після доїння несу молоко до пункту прийому, наступного — навпаки. Вигнавши худобу і повернувшись додому, можна було ще поспати. А от із молоком було важче. Мама переливала його у відро та зав’язувала чистою тканиною. П’ять-сім літрів не так уже й багато, але нести з кілометр було важкувато: доводилося зупинятися на перепочинок. А хотілося ж скоріше побігти до друзів!

Брат, бувало, хитрував. Вигнавши корову, ніяк не могла його розбудити, тож мені доводилося ще й молоко нести. Наступного дня намагалася його переконати, що йому тепер треба не лише корівчину вигнати, а ще й молоко віднести. Він відмовлявся, ми сварилися. Дізнавшись про наші суперечки, мама їх припинила: наказала кожному через день виконувати обидва завдання.

Доручали нам і сапати город. Найбільше було кукурудзи: соток 30-40 (весь город займав майже гектар). Прокинувшись і поснідавши, ми йшли на відведену нам ділянку, ділили її на дві рівні частини і починали працювати. Я сапала майже без перерв, щоб швидше закінчити роботу і гайнути на долину до подруг. А брат і тут хитрував: трохи посапавши, він зникав. Закінчивши свою ділянку, я йшла його шукати, щоб примусити спочатку зробити роботу, а потім гуляти. Зазвичай знайти його було неважко: найчастіше він грав у футбол із хлопцями на вигоні. Та як я його не кликала, не хотів кидати своєї улюбленої гри. Тоді я поверталася на наше обійстя і починала голосно гукати: «Василю! Василю!». І так безперестанку. Зрештою брату це набридало, він повертався, і ми йшли на город. Дорогою Василь сварився, що я йому залишила більшу ділянку, а сама висапала меншу. Я погоджувалася поділити його частину городу навпіл, і ми продовжували роботу. Іноді мене виручали подруги. Чуючи моє безкінечне: «Василю!», вони приходили на поміч, і ми гуртом швидко справлялися.

Годувати домашню живність, збирати овочі, зокрема помідори, я брата не змушувала — цю роботу залюбки виконувала сама. А от буряки ми переносили від берега (город був до річки) до будинку під маминим наглядом. Вона їх викопувала, чистила і клала нам у торбу, після чого ми несли їх нагору. Я виконувала роботу мовчки, а брат торгувався: «Дасте карбованця на цукерки — носитиму». Мама нібито погоджувалась. Коли буряки вже були перенесені, вона казала: «Дам, синочку, карбованця, коли вторгую за часник на базарі». «Що, не даєте? — обурювався брат. — Давай, Валько, назад буряки носити!» Сусідка бабця Козачка (так її називали через прізвище Козак) сміялася: «Васю, це ж мамі дуже дорого обійдеться: сюди карбованець, назад іще один, а потім же їх все одно треба буде виносити. То вже буде три карбованці! А хто ж його знає, скільки вона вторгує за той часник...».

Бабця була вдова: і чоловік, і син загинули на війні. Більше в неї нікого не було, тож вона опікувалася нами. Коли до магазину привозили якісь карамельки-подушечки без обгорток, бабця одразу їх купувала, щоб нас пригостити.

А ще ми ловили рибу, самі її смажили або варили юшку. Мама, прийшовши з роботи, хвалила нас за вечерю. Ми ж були дуже раді, що допомогли їй і догодили. Пам’ятаю, вона часто нам казала: «Маленька праця краща за велике безділля». Воно і справді так…

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове