Наша пошта

• Слово — молодим

Лише патріотизмом ситий не будеш

Роман ЯЛЧ.

Закарпатська область.

МЕНІ 25. Про таких прийнято казати — майбутнє України. З вищою освітою мав би працювати за спеціальністю, але магістри, спеціалісти і робітники тут не потрібні. А якщо й потрібні, то за копійки... Гарував на кількох роботах, аби мати змогу винаймати квартиру. Про власну в Україні з такими заробітками годі й мріяти. Та що там квартира. Аби купити пристойний телефон, мусив брати кредит. Тому й вирішив поїхати за кордон, як, до речі, зробили багато моїх знайомих. Залишив сім’ю, друзів і взагалі все своє. Працюю по 12 годин у другу зміну. Повертаюся з роботи з такими ж заробітчанами вночі й ледве волочу ноги. Хоча ми всі різні, наші історії зводяться до одного: дітей не нагодуєш патріотизмом, жінці не купиш нічого за любов до своєї країни, а батькам не допоможеш байками про світле завтра.

Нещодавно прочитав, що заробітчани мають платити податок, мовляв, неважливо, де ти працюєш, ти громадянин України і маєш... У мене питання: «Ви там часом не очманіли?». Замість того щоби дати робочі місця й гідну зарплату, змушуєте людей виїжджати на чужі заводи й відчувати себе там рабами, а тоді просто збиваєте з них гроші? 20 відсотків!

Я багато де їздив, але такого безладу, як в Україні, не бачив ніде. Тут кожен хоче кинути тебе і віджати. Майже всі мої друзі у Штатах, Бельгії, Голландії, Словаччині і так далі... Спочатку їхали туди просто заробити грошей, щоб повернутися на Батьківщину й відкрити власний бізнес: кафе, магазин, автомийку... І знаєте що? Ніхто з них не повернувся! Тому що, як виявилось, чесно працювати тобі не дадуть. Тут треба платити кожному спиногризу і врешті-решт ти залишишся ні з чим. При цьому держава тебе як підприємця ніяк не підтримує, а тільки вимагає. Саме тому всі вони зі своїм бізнесом не тут, а за кордоном.