Вівторок, 15 травня 2018 року № 36 (19583)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19583/print.php?n=38909

  • Була війна

Подвиг варшав’янки

Олена ВОВЧЕНКО.

12 травня 2008 року в польській столиці у приватному госпіталі померла 98-річна Ірена Сендлерова. В її палаті було повно квітів. Відійшла тихо. Перед смертю сказала, що не боїться стати перед Богом.

Усі витрати на лікування і поховання жінки взяла на себе власниця госпіталю Ельжбета Фіцовська, яку Сендлерова у Другу світову війну винесла з єврейського гетто в сумці для інструментів.

ІРЕНА народилась у невеличкому містечку Отвоцьк неподалік Варшави. Її батько лікар Станіслав Кжижановський був поляком, мати — німкенею. В Отвоцьку жила досить велика єврейська община. Лікував їх лише Кжижановський, інші лікарі відмовлялися. «Всі люди однакові. Всі потребують допомоги», — напучував він доньку. Ледве Ірені виповнилося 7 років, батько помер: заразився інфекційною хворобою від одного з пацієнтів.

До війни дівчина встигла закінчити Варшавський університет, вийти заміж, народити доньку Яніну, влаштуватися на роботу соціальним працівником при муніципалітеті Варшави. З початком окупації столиці Польщі для євреїв облаштували гетто. На територію кілька квадратних кілометрів зігнали близько 500 тисяч юдеїв. Старі, молоді, діти — всі страждали в гетто від голоду та хвороб. Дуже багато помирало від тифу.

Ірена не могла спокійно дивитися на те, як німці знищують її країну. Вона стала членом підпільної антифашистської організації «Жегота». Працюючи при муніципалітеті, Сендлерова мала доступ до важливої інформації, яку передавала підпільникам. Також їй дозволялося заходити на закриту територію гетто, надавати медичну допомогу, роздавати ліки.

— Кожен день я бачила смерть, — згадувала жінка. — Дорослих із гетто вивозили поїздами в Треблінку, де знищували в газових камерах. Дітлахи помирали просто на вулицях. Маленькі, скоцюрблені, знесилені від голоду...

На все життя Сендлерова запам’ятала процесію — святково вбрані дітлахи йдуть групою. Батьки сказали, що їх поведуть молитися. Ірена знала, що дітей мають розстріляти.

Маючи вразливе, небайдуже серце, Ірена вирішила діяти. Із її ініціативи «Жегота» організувала акцію з порятунку єврейських дітей — дорослих із гетто витягти було неможливо. Разом із водієм вантажівки Ірена приїздила на закриту територію, привозила медикаменти. Звідти у кузові з подвійним дном у коробках і мішках вони вивозили малюків, яким кололи снодійне, аби при огляді машини раптом не розплакались абощо. Ще й брали із собою, начебто задля безпеки, спеціально навчену собаку: на пропускному пункті вона заходилася від гавкоту. Німці не дуже ретельно оглядали автівку, в котрій лютувала собака. До того ж Ірені довіряли — вона була наполовину німкеня. Тоді Варшавою курсував трамвай під номером 4. Він заїздив на територію гетто і ним вивозили померлих. Дітей переховували і серед тіл...

— Найважче було вмовити матерів розлучитися з дітьми, — згадувала пані Ірена. — Всі запитували, чи є у їхньої кровинки шанс вижити? Але ніхто не міг гарантувати, що цього разу нас не схоплять. Я чесно відповідала: «У неї з’явиться шанс».

Та найскладніше починалося вже після вивезення дитини з гетто. В «Жеготі» підрахували — для того, аби сховати одну дитину, потрібно було задіяти майже 25 чоловік на волі. Кожен виконував свою ланку роботи: Ірена вивозила, далі хлопчику чи дівчинці підшукували прийомних батьків, переоформлювали документи, давали польське ім’я, діставали картки на їжу. Всі поляки-добродійники наражалися на смертельний ризик, адже за допомогу євреям німці розстрілювали.

На кожну дитину Ірена заводила спеціальний папірець, на якому зазначала справжнє її ім’я, імена батьків, а також нові ім’я та адресу. Картотеку ховала у скляних слоїках, які закопувала в саду у подруги Ядвіги. На жаль, після війни цей архів мало кому із врятованих допоміг розшукати справжніх батьків — майже всіх мешканців гетто винищили в концтаборах.

Проте знайшлася людина, котра донесла на Ірену. Сендлерову схопили. Почали катувати, аби зізналася, де ховає картотеку. Її жорстоко били, переламали пальці, руки, ноги, ребра... На той час жінка була на п’ятому місяці вагітності. Від побоїв утратила дитину. Але мовчала!

Члени «Жеготи» зібрали дуже велику суму грошей для підкупу одного з німецьких офіцерів. Він оформив папери, що Сендлерову розстріляли. Насправді вивезли до лісу й викинули — там її підібрали друзі.

Ірена довго лікувалась. Після закінчення війни знову пішла працювати соціальним працівником. Жінка ніколи не розповідала про свій подвиг, навіть рідній доньці Яніні та прийомній Ельжбеті, яку вивезла з гетто у 1941-му і вдочерила. Лише через багато років було підраховано, що Ірена Сендлерова врятувала близько двох з половиною тисяч людських душ.

Світ дізнався про її історію випадково. 1999-го чотири американські школярки втілювали шкільний проект під назвою: «Хто врятував людину — той урятував світ». Їхній учитель, родом із Польщі, розповів про Ірену своїм вихованкам. Ті зацікавилися, дізналися, що жінка досі живе у Варшаві. Дівчата разом із учителем приїхали до Польщі, аби особисто з нею поспілкуватись. Історію підхопила преса, і Сендлерову почали розшукувати люди, врятовані нею. До неї приїздили, писали листи. Варшав’янку внесли до списку Праведників світу.

Усе післявоєнне життя Ірена шкодувала, що не встигла зробити більше. Постійно прораховувала варіанти — скількох дітей ще можна було б урятувати, якби вони по-іншому обладнали автомобіль...