Вівторок, 15 травня 2018 року № 36 (19583)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19583/print.php?n=38904

  • З літопису наших днів

Закони вищої ради кривосуддя

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Подія, яка сталася на Дніпропетровщині більше десяти років тому, ще й зараз у згадці багатьох: стражі порядку піймали на гарячому найбільшого за всю історію незалежної України чиновника-хабарника, який зажадав за свою послугу 400 тисяч доларів!

«ХАБАРНИКОМ» виявився колишній військовий льотчик полковник Петро Лісний. Вийшовши у відставку, він повернувся на свою малу батьківщину — у славнозвісну Петриківку. Зайнявся фермерством, а згодом (за часів президентства Ющенка) обійняв посаду голови райдержадміністрації, заходившись сумлінно втілювати заклик тих років — бандити мають сидіти в тюрмах.

Проте не так міркував обласний прокурор. Пояснив Лісному, що тільки він, Володимир Шуба, вирішуватиме, кому і які землі віддавати під забудову елітного містечка навколо місцевої перлини — Голубого озера. А Петро Гнатович має підписувати дозволи та за підсумками кожного року приносити панові прокурору по 400 тисяч доларів готівкою.

Петро Лісний не тільки не послухався прокурора, а й кинув йому виклик. Землі, на яких можновладці воліли зводити собі заміські хороми, будувати приватні зони відпочинку під виглядом псевдомисливських угідь, Петро Гнатович із завидною впертістю передавав під сінокоси та пасовища сільським громадам і фермерам, пропускаючи повз вуха поради «добродійників» не жартувати з вогнем.

Побачивши, що попередження на неслухняного голову РДА не діють, Володимир Шуба створив таємну спецгрупу в складі своїх підлеглих — слідчих облпрокуратури на прізвища Ганзій, Шипунов, Шевяков та прокурора Петриківського району Трегубова. В управлінні МВС області він «позичив» ще шість «бойових багнетів», призначивши їхнім керівником слідчого з особливо важливих справ — начальника відділу облпрокуратури Сидорова. Спецгрупа дістала завдання «зіграти в підкидного», тобто підкинути Петру Гнатовичу хабара і схопити його за руку.

І підкинули. Переповідати докладно, як «зловили» Петра Гнатовича з хабарем, про який він сном-духом не знав, не будемо (читачі «Сільських вістей» зі стажем мають пам’ятати низку статей про цей випадок). Суть у тому, що із «натяжками» та «проколами» правоохоронцям усе ж вдалося здійснити свою операцію. Як згодом доказово довів заслужений юрист України і відомий в області адвокат Микола Бесараб, «створеній у надрах прокуратури злочинній групі було поставлене завдання будь-якою ціною знешкодити і на багато років посадити за ґрати чи не найпоряднішого в області голову РДА, який, єдиний з усіх, не забажав служити «пахану»-злодію Шубі».

Ці висновки впродовж 11 років лунали в нескінченних судових засіданнях-слуханнях у справі «хабарника Лісного». Вони відбувались у чотири заходи під головуванням різних суддів Царичанського районного суду. Перший із них, Віктор Рітов, знайшов мужність зупинити, а потім і скасувати розгляд справи, оскільки не виявив складу злочину, до того ж обвинувачення не надало змоги оглянути головний речовий доказ — 400 тисяч доларів. Вони як крізь землю провалились. Тільки згодом цю таємницю було розкрито. Міліцейські джерела на умовах анонімності розповіли: Лісного затримали у день народження прокурора Шуби, тож, доповідаючи йому про виконання наказу, запопадливі опричники вручили шефу подарунок — 400 тисяч «зелених».

Після відмови Рітова Царичанський райсуд передав справу судді Євгену Тарабану, який повернув її на дорослідування. Слідство не знайшло доказів, що Лісний вимагав 400 тис. доларів, а також протоколу про факт отримання ним цих грошей. Хоча таке рішення зовсім не влаштовувало компанію Шуби, Тарабана піднесли у ранг голови районного суду. Заслужив: не посмів же заявити, що вся справа — суто фальсифікація. Це й дало право прокуратурі повернути її назад до Царичанського суду. Цього разу справа потрапила до Ольги Гудим. Її вирок звівся до того, що хоча Лісний хабара не вимагав і не брав, одначе… винен. У чому? Відповіді на це запитання судове рішення не дало. Незважаючи на те, що Апеляційний суд скасував явну нісенітницю, Ольга Миколаївна дістала кадрове підвищення. А до Царичанського суду знову без будь-яких дорозслідувань повернулася давно минула справа «найбільшого хабарника України».

Тоді й сталося те, чого «славні» хлопці з колишньої організованої злочинної групи прокурора Шуби зовсім не очікували. На 12-му році збиткувань над Петром Лісним громом серед ясного неба для прокурорських посіпак пролунало рішення, винесене суддею Юрієм Бойком. Він оголосив Петрові Гнатовичу виправдувальний вирок за всіма статтями, оскільки «докази вигадані та неспроможні — жоден із них не знайшов належного підтвердження в судовому розгляді».

Таким чином, суддя Юрій Бойко наважився поставити крапку в цій дикій історії прокурорського бандитизму й свавілля, звісно ж, віддаючи собі звіт у тому, який гнів викличе із «супротивного» боку. До того ж рішення про виправдання «хабарника» не можна було оскаржити в Апеляційному суді, куди потрібно було б надати як речовий доказ 400 тис. доларів. Причому конкретних, бо у матеріалах справи банкноти, нібито вилучені у Лісного, перелічені за номерами.

Здавалося б, нарешті рішення суду загнало в глухий кут колишніх служак уже покійного Шуби. Проте на офіційному порталі Вищої ради правосуддя з’явилося повідомлення, що «за дисциплінарний проступок» Рада звільнила Юрія Бойка з посади судді. Зроблено це за скаргою голови Царичанського райсуду Ольги Гудим. Як випливає з цього паперу, Юрій Олександрович протягом 2015-2017 років у 35 справах, за якими він виносив рішення, «обмежився оголошенням тільки вступних та резолюційних частин, а повних текстів станом на 17 березня 2017 року все ще не склав».

Хіба це така вже й велика провина судді Бойка, зважаючи на те, що він мало не в два рази більше, ніж голова райсуду О. Гудим, був завантажений справами? Та ні для кого не секрет, що причина його звільнення — в іншому. Колегія Апеляційного суду під головуванням судді Володимира Кленцаря таки розглянула апеляцію прокуратури на виправдувальний присуд Юрія Бойка у справі «хабарника» Петра Лісного. Як потім уточнив голова Громадської організації «Дніпропетровська правозахисна група» Василь Сухов, колегія, знехтувавши КПК, ухвалила рішення на догоду та в інтересах обласної прокуратури. Не тому, що остання змогла надати неспростовні й незаперечні докази своєї правоти та порушень норм КПК судом першої інстанції, який повністю виправдав П. Г. Лісного. А тому, що про це попросив обласний прокурор, оскільки 400 тисяч доларів, приписуваних як хабар Лісному, ще 11 років тому безслідно зникли в кабінетах облпрокуратури. Деякі учасники цього «фокуса» й досі сидять у владних кріслах.

Суддя першої інстанції Юрій Бойко не збирався миритися з таким брутальним нехтуванням законів. Виник конфлікт, який вимагав кримінального провадження за фактом злочинних дій прокурорських працівників. На жаль, ця «шахова партія» була ретельно й далекоглядно продумана. Суддя Володимир Кленцар, котрий очолював колегію суддів в Апеляційному суді, нині у відставці. А бунтар Юрій Бойко за «страшні» провини звільнений з органів судової влади. Все. Кінці справи кинуто в каламутну воду.

Хочеться запитати у Вищої ради правосуддя: як же бути незаслужено знеславленому й оббріханому Петрові Гнатовичу Лісному? Продовжувати жити з тавром хабарника, яким він ніколи не був?

З огляду на цю історію так і напрошується висновок про чинну раду кривосуддя, завдяки чому процвітає корупція і руйнується наша держава.