Вівторок, 15 травня 2018 року № 36 (19583)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19583/print.php?n=38901

Україна оптом і вроздріб

Олена КОЩЕНКО.

10 травня на своєму засіданні уряд затвердив перелік із понад 700 об’єктів держвласності, що мають піти з молотка впродовж 2018-2020 років.

ЯК УЖЕ повідомлялося, 18 січня ц. р. парламент ухвалив написану з участю міжнародних донорів України нову редакцію закону про приватизацію державного майна. Як сказано у преамбулі документа, цей закон передовсім покликаний «максимально спростити процедуру приватизації та захистити права покупців-інвесторів». Згідно з ним, усі об’єкти замість шести груп (як велося до ухвали нового закону) тепер діляться на дві: малої приватизації — вартістю майна до 250 млн грн, та великої — понад цю цифру. При цьому об’єкти малої приватизації просто підлягатимуть продажу на електронних аукціонах. За відсутності попиту передбачено стрімке зниження їх вартості — аж… до 1 грн.

Неважко здогадатись, на чию догоду запроваджуються нові правила, що не тільки суперечать інтересам Української держави, а й загалом посилюють корупційні ризики. Як мовиться, хто платить Україні (читай: хто дає їй останніми роками кредити фактично на проїдання), той і замовляє музику. Поза сумнівом, не лише у вітчизняних олігархів, а й у закордонних бізнесменів є великий інтерес до українських державних підприємств. А саме: заводів, конструкторських бюро, фірм, наукових установ, чимало з яких мають у користуванні доволі великі земельні ділянки, дуже цінні з точки зору природокористування, вирощування та забудови. Виходить, є шанс їх придбати фактично за безцінь, навіть за одну гривню!

В українських можновладців щодо розпродажу державного майна дуже далекосяжні плани. Про це свідчать урядові постанови. Зокрема, ще торік 4 липня Кабмін схвалив запропоновану Міністерством економічного розвитку концепцію управління держпідприємствами, згідно з якою держава запланувала з числа 3444 компаній і об’єктів зберегти у своїй власності лише 15 особливо важливих і недоторканних. Серед них — «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», «Укрпошта», КБ «Південне», «Южмаш», «Енергоатом», «Укргідроенерго», «Укренерго», «Завод 410 цивільної авіації», «Антонов», «Хартрон», «Укрхімтрансаміак»… і 363 підприємства, які виконують важливі державні функції (охорона стратегічних об’єктів, обслуговування безпеки польотів...). А решту уряд хоче передати у концесію (тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам та приватним особам) або ж просто продати чи ліквідувати. Це, до речі, також було однією з умов програми співробітництва з Міжнародним валютним фондом.

Загалом же з переліку цих майже 3,5 тисячі об’єктів державної власності, що підлягають приватизації до 2020 року, «під роздачу» потрапили не лише державні заводи, а й чимало науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, аеропорти, Національна кіностудія імені Олександра Довженка, лісництва, шляхові компанії…

Згідно з анонсованою урядом новою хвилею приватизації, вже до кінця року Фонд державного майна запланував продати 28 найпотужніших підприємств, вартість активів кожного з яких оцінена у понад 250 мільйонів гривень. Серед них — «Турбоатом» (чи не найбільше у світі турбобудівне підприємство), «Електроважмаш» (провідний завод України з розробки та виробництва турбо- і гідрогенераторів, великих електричних машин, єдиний в Україні постачальник комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту), «Азовмаш» (найбільше машинобудівне підприємство України, Маріуполь), Запорізький титаново-магнієвий комбінат (єдиний виробник титанової губки в Європі). Ще «Сумихімпром», «Центренерго», «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», вугільна компанія «Червонолиманська», «Украгролізинг», «Аграрний фонд», Державна продовольчо-зернова корпорація, також низка обленерго і теплоелектроцентралей. У списку великої приватизації також і Одеський припортовий завод — другий за величиною виробник аміаку і карбаміду і третій із випуску азотних добрив в Україні.

В Кабміні сподіваються, що 2018 року завдяки приватизації підприємств до державного бюджету надійде 21,3 млрд грн. Утім, щось мало у це віриться з огляду на попередній досвід приватизації. Згадаймо хоча б аналогічний широко розрекламований урядовий план на 2017-й, який передбачав суму надходжень від продажу держпідприємств 17,1 мільярда. Тоді як насправді в бюджет капнуло 3,4 млрд.

І нинішнього року, застерігають експерти, форсуванням приватизації як способу латання бюджетних дірок державі також навряд чи вдасться реально суттєво заробити на продажі заявленого майна. Та ще й у нинішніх умовах економічної кризи, війни і нав’язування Україні Міжнародним валютним фондом рецептів тотального розпродажу держактивів. Приватизація держ­підприємств може відбуватися тоді, коли в країні будуть створені благополучні економічні умови і коли складеться гідна ціна на стратегічні підприємства.

При цьому експерти особливо критикують передбачене новим законом скасування передприватизаційної підготовки, обов’язковим елементом якої була інвентаризація всіх активів підприємств та порядок формування стартової ціни об’єктів приватизації. Згідно з новим законодавством, її формуватиме радник. Заявлено, що ними будуть міжнародні інвестбанки або відомі іноземні аудиторські компанії.

Аналітики привертають увагу ще й до такого «каменя спотикання» великого розпродажу. У зв’язку зі втратою чинності старого закону про приватизацію в агропромисловому комплексі працівники сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб втратять право на отримання частки їхнього майна.

Проте Прем’єр-міністр Володимир Гройсман сповнений оптимізму. Він вважає, що приватизацію держмайна треба проводити якомога швидше. Мовляв, якщо робити її прозоро, це стане потужним антикорупційним кроком, оскільки підприємства державної власності «є розсадниками корупції».

Зрештою, вважають експерти, ліквідація тіньових схем відчуження держвласності та покарання найзухваліших його розкрадачів відновило б справедливість і суспільну довіру до приватизаційних процесів. Проте законів, спрямованих на це, в Україні досі немає. Як і непродажних судів. А от охочих нагріти руку на добрі, колись нажитому всім народом, хоч греблю гати...