Архів
Вівторок,
8 травня 2018 року

№ 34 (19581)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Притримайте Трампа

НІМЕЧЧИНА застерегла США від розірвання ядерної угоди з Іраном.

Докладніше...
Третій прихід самодержця

РОСІЯ. Уряд пішов у відставку.

Докладніше...
Довгоочікувані вибори

ЛІВАН. Відбулись перші за останні дев’ять років парламентські вибори.

Докладніше...
Мігранти як виклик безпеці

ФРАНЦІЯ зробила крок до посилення міграційного законодавства.

Докладніше...
Багатостраждальна провінція

АФГАНІСТАН. Знову у східній провінції Хост стався вибух.

Докладніше...
Каталонія вирує

ІСПАНІЯ. Прихильники незалежності Каталонії знову висувають свого лідера Карлеса Пучдемона на посаду глави місцевого уряду.

Докладніше...
Не продихнути

ПАКИСТАН. Поблизу кордону з Індією температура повітря сягнула +50 градусів.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Час розсудить

Маргарита СИТНИК.

Вояки угорського окупаційного війська з радянськими гвинтівками СВТ-40 і місцеві жителі, зігнані до ями.            

Фото www.mno.hu

Торік в Ужгороді відкрили громадський музей жертв сталінських репресій, створити який фінансово допоміг угорський уряд. Прикметно, що заклад розмістили у приміщенні Будинку товариства Олександра Духновича, яке сповідує «неорусинство» (ідея про окремішність русинів як нації та їхнє право на автономію). Відтак цілком закономірно головний акцент експозиції (стенди оформлені переважно угорською мовою) поставлений на репресіях проти угорців, що розпочалися після встановлення контролю Радянського Союзу над територіями.

НАГАДАЄМО факти. Восени 1944 року командування 4-го Українського фронту, «зачищаючи» тили (війська довго стояли поблизу Ужгорода і Чопа), інтернувало у трудові табори, за середніми оцінками, 23 тисячі колишніх офіцерів і солдатів угорської армії, яка воювала на боці вермахту, поліцаїв та жандармів, а також військовозобов’язаних угорської та німецької національностей. Цих людей вивезли як військовополонених на примусову роботу переважно в Україну, Білорусь, Росію, від хвороб та жахливих умов утримання загинула чверть із них.

Проте історія, як би на ній не спекулювали і як її не називали, насамперед наука. Звичайно, не можна виокремити, так би мовити, емоційну складову: горе родин, що не дочекалися своїх батьків, синів, чоловіків, та й самі принципи поводження із людьми комуністів, як і представників тоталітарних режимів інших країн, не сприйме і не виправдає жоден свідомий громадянин. Пам’ять постраждалих од репресій слід належним чином шанувати. Однак угорські активісти, наголошуючи на провинах сталінського режиму (в яких проглядається антиукраїнський підтекст) заангажовано оминають події, що передували трагічній осені 1944 року.

Письменник Олександр Гаврош дослідив період угорської окупації Закарпаття 1939—1944 років. У ті часи прав людини в сучасному розумінні цього поняття не існувало, й угорці від кривавих політичних тенденцій не відставали, наголошує він. Як свідчать історичні розвідки, за цих п’ять років од репресій загинуло близько ста тисяч жителів краю — практично кожен шостий. Не гребувала угорська влада й таким «універсальним» засобом для упокорення неугодних категорій населення, як запроторення до трудових таборів, котрі почали створювати ще 1939-го.

Не дивно, що із Закарпаття туди не забирали представників «привілейованих» націй — угорців і німців, а лише українців, румунів, євреїв, словаків, ромів. Згідно з результатами післявоєнних підрахунків спеціальної комісії Закарпатської області, на примусові роботи до Угорщини і Німеччини за етнічним критерієм вивезли близько 71 тисячі місцевих жителів, котрих задіяли головним чином на будівництві оборонних вузлів і ліній.

Кілька років тому в Ужгороді вийшло друком наукове видання «У рабстві: усні історії примусових робітників із Закарпаття 1939-1944 років», у якому вміщено спогади близько 300 очевидців, архівні документи, статті відомих істориків. Зібрані важливі матеріали шокують не менше, ніж спогади тих, хто пережив сталінські чи гітлерівські табори. Наприклад, розповідь Івана Пелеха, вивезеного 1943 року: «Ми втрачали від виснаження свідомість. Над нами був нагляд — солдати зі зброєю, вони не давали присісти. Уявіть собі, надворі зима, мороз, солдати у шинелях, рукавицях, шапках, а ми в сорочках, потертих штанах, напівголі, сині, з лопатами в руках… Вмерти хотілося якнайшвидше. Щоночі з бараків виносили трупи тих, хто не витримав... Я мріяв долучитись до їхнього числа, але перед тим хоч наїстися досхочу». Або Юрія Береги із села Келечин: «Немов худобу, у віжки запрягали людей і змушували тягти ліс, каміння, побутові матеріали». Чи Петра Гаврилка з Буштина: «У разі непокори проводили «десяткування», тобто кожного десятого розстрілювали. За виконання норми отримували 400 грамів хліба на день».

Упорядники цього видання слушно зазначають, що угорська сторона свідомо оминає незручні факти з минулого Угорщини, до складу якої в роки Другої світової війни входило Закарпаття. Але від них нікуди не дітися: в угорські трудові табори забрали втричі більше закарпатців, ніж у сталінські — угорців. І коли про злочини комуністів проти угорців та німців українським коштом видано фундаментальне дослідження, то кроків у відповідь поки що нема, як і сподівань на те, що вони колись будуть зроблені. Навпаки, останнім часом Угорщина висуває різного роду претензії до України. Що ж, мабуть, у наших західних сусідів варто повчитися — як позиціонувати себе та просувати свої інтереси. А втім, час розсудить...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вперед до диктатури?
Читати
4200 не буде
Читати
Скільки нашого газу
Читати
Хочуть, щоб ми навели лад
Читати
Розбір субсидійних «польотів»
Читати
Нарешті схаменулися
Читати
Не маємо права забути
Читати
Насправді все страшніше...
Читати
I знову «велика приватизація»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове