Архів
Вівторок,
8 травня 2018 року

№ 34 (19581)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Притримайте Трампа

НІМЕЧЧИНА застерегла США від розірвання ядерної угоди з Іраном.

Докладніше...
Третій прихід самодержця

РОСІЯ. Уряд пішов у відставку.

Докладніше...
Довгоочікувані вибори

ЛІВАН. Відбулись перші за останні дев’ять років парламентські вибори.

Докладніше...
Мігранти як виклик безпеці

ФРАНЦІЯ зробила крок до посилення міграційного законодавства.

Докладніше...
Багатостраждальна провінція

АФГАНІСТАН. Знову у східній провінції Хост стався вибух.

Докладніше...
Каталонія вирує

ІСПАНІЯ. Прихильники незалежності Каталонії знову висувають свого лідера Карлеса Пучдемона на посаду глави місцевого уряду.

Докладніше...
Не продихнути

ПАКИСТАН. Поблизу кордону з Індією температура повітря сягнула +50 градусів.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • За покликом серця

Дев’яностолітній воїн

Леонід Логвиненко.

Харківська область.

На фото автора: Григорій Казюта під час концерту для бригади імені Короля Данила Галицького в Торецьку.

Більше півсотні концертів дав за чотири роки нинішньої війни з сільським оркестром народних інструментів його керівник Григорій Олександрович Казюта, якому влітку виповниться 90 років. А якщо пригадати Другу світову, то понад сотня концертів перед тодішніми й теперішніми воїнами набереться.

ПЕРШИЙ виступ народних артистів із села Бугаївка Ізюмського району, а з ними й колишнього вчителя Григорія Казюти відбувся 9 травня 2014 року на горі Крем’янець, коли сусідній Слов’янськ перебував у руках терористів Гіркіна-Стрелкова й канонаду було чутно в оселях ізюмців. Утім, не лише канонаду. На початку травня, якраз напередодні першого концерту, ворожа диверсійна група добралась аж до штабу АТО, що знаходився на горі Крем’я­нець біля Ізюма. Той обстріл із зенітних установок, який корегували диверсанти, містянам запам’ятається надовго.

Другий концерт відбувся неподалік ізюмського села Довгеньке. Сцену змайстрували край поля, на яке просто під час виступу артистів сідали гелікоптери: виносили поранених, а назад заскакували десантники й спецпризначенці, аби вирушити до пекла війни. Їх супроводжував «Козацький марш», який народний оркестр виконує відтоді на кожному концерті. Тоді ж уславлений воїн звернувся до присутніх: «Високоповажне, достойне товариство, вас вітає героїчний народ Бугаївки…»

Бугаївці й справді героїчний народ. І не лише тому, що мешканці села — доярки, механізатори, вчителі, працівники культури — дають концерти в місцях, куди сягає ворожа артилерія. На своїх плечах вони винесли тягар перших днів і місяців війни: годували гвардійців, десантників, танкістів, піхотинців — близько 2 тисяч чоловік за день. А ще ремонтували техніку, забезпечували військо запчастинами, купували й дарували авто. Таких сіл на Слобожанщині чимало. Коли почалася війна і наше військо було голе і босе, окрім того, що воїнів виручало господарство, Григорій Олександрович, як і більшість його односельців, усе, що мав у коморі, віддавав на передову: моркву й картоплю, мед і консервацію...

Фронт віддалявся від Ізюма, а за ним поспішав і «концертний батальйон», у якому важливе місце посідає один із головних підрозділів — оркестр народних інструментів на чолі з незмінним упродовж півстоліття Григорієм Казютою. Святогірськ, Слов’янськ, Бахмут, Курахине, Щастя, Солідар, Званівка, Красногорівка, Костянтинівка, Торецьк… Це далеко не повний перелік міст, містечок та сіл Луганщини і Донеччини, де вітали артистів бійці, переселенці, корінні мешканці тих країв.

А вперше почав виступати перед воїнами Григорій Олександрович далекого 1944-го — перед пораненими евакогоспіталю, який розгорнули в Бугаївській церкві Ікони Охтирської Божої Матері. Цей храм, настоятелем якого більш ніж століття тому був батько військового медика й літератора, автора всім відомого з дитинства «Ходить гарбуз по городу» Володимира Александрова, мав ще й дзвіницю, яку було зруйновано у роки Другої світової. Коли пан Григорій Казюта дивиться на цю церкву, то пригадує колишню війну. Страшно, каже, було, коли неподалік Ізюма, біля Співаківки, наші йшли на прорив. Виття «катюш» було чути і в Бугаївці, вважай, за 25 кілометрів. Але нинішні «гради» страшніші від зброї тих часів...

Щодо німців, то вони у їхньому селі були мимохідь. Пам’ятає, як здоровенний вгодований солдат зайшов у хату і сказав: «Млєко!» Діти, як ластів’ята, притулилися до матері й дивилися на ворога переляканими очима. Не дочекавшись бажаного, солдат зі знанням того, де українці ховають припаси, шаснув на припічок за занавіску й узяв до рук глечика. Коли ж побачив, що молоко в ньому прокисло, то скривився й вилив уміст додолу. А через три дні прийшла румунська трофейна команда. Ті забрали поросну свиню й вивели у двір корову, аби зарізати. Мати впала на коліна, але румунські солдати не зважали на голосіння жінки. В ту хвилину повз їхній двір їхав на коні німецький офіцер і вона благально простягла руки до нього. Не відомо, що той сказав солдатам, але румуни відвели корову назад у хлів. Без неї, годувальниці, родина не вижила б ні під час війни, ні в голод 1946-1947 років.

Потім Григорій Олександрович служив десантником, працював бухгалтером на МТС. Вивчившись, 35 років працював учителем фізкультури в сільській школі. А ще Бог обдарував його музичним талантом, аби радував людей… Отож понад півстоліття грає чоловік на домрі та очолює сільський оркестр народних інструментів.

І воює. Бо добре слово, рідна пісня надихають на подвиг. Так було під час Другої світової війни і так буде завжди.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вперед до диктатури?
Читати
4200 не буде
Читати
Скільки нашого газу
Читати
Хочуть, щоб ми навели лад
Читати
Розбір субсидійних «польотів»
Читати
Нарешті схаменулися
Читати
Не маємо права забути
Читати
Насправді все страшніше...
Читати
I знову «велика приватизація»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове