Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Розкажу про хорошу сім’ю

Дякую за чоловіка

Тетяна ЧУДІНОВІЧ.

с. Комишанка

Недригайлівського району

Сумської області.

Коли до нашого господарства приїхали механізатори, щоб допомогти у сільгоспроботах, у мене і в думці такого не було, що серед них — моя майбутня друга половинка. Щоправда, стрункий симпатичний Сашко відразу впав мені в око. Побачила, що й він мене запримітив...

НЕВДОВЗІ ми йшли вулицями його рідного села Сварицевичі, що у Дубровицькому районі на Рівненщині, куди приїхали знайомитися з батьками. Дорогою зустріли жінку, затим іще одну. Сашко представляв мене як свою наречену. Обидві його односельчанки зауважили: повезло тобі, дівчино, добрих свекрів матимеш. Аж ось і вони — Ганна Григорівна та Петро Іванович Чудіновичі. «Доброго дня, дочко», — привітали мене. Так вони звертаються до мене і по цей день. А я з радістю називаю їх мама і тато. Мудрі добрі роботящі — так про них відгукуються в їхньому великому селі. І я сама у цьому переконалася.

Ми з Сашком вирішили жити на Сумщині, тут розписалися, відгуляли весілля. Але батьки чоловіка сказали, що хочуть справити весілля й за звичаями свого села. П’ятьох дітей виростили Ганна Григорівна та Петро Іванович. Порівну ділили між усіма свою любов та ласку, обов’язки по господарству, порівну купували їм обновки й подарунки. А коли діти повиростали і один за одним почали покидати батьківське подвір’я, всім влаштовували свято-проводи в самостійне життя. Тож хотіли, щоб середній син не був обділений їхньою увагою. Вони організували вінчання у церкві у Сварицевичах, а ввечері знову нам гукали «Гірко!» та бажали щастя. Отак ми відгуляли два весілля.

Щиро прийняли мене в свою сім’ю сестри і брати чоловіка. У мене є рідна сестричка, а після заміжжя додалося ще дві. Старша чоловікова сестра Люда стала ще й подругою-наставницею. А старший брат чоловіка зі своєю дружиною взяли мене за хрещену матір для своєї донечки. У нас із Сашком двоє синів. Коли вони були зовсім маленькі, Ганна Григорівна часто приїжджала до нас, долаючи не одну сотню кілометрів. Серед багатьох гостинців найдорожчими були її вишиванки. А як раділи діти цілющим ласощам із батькового краю — ягодам, які у нас майже не ростуть: чорницям, журавлині, ожині. Я завжди буду вдячна своїй другій мамі за допомогу. Вона підміняла мене біля діток, коли у них різалися зубки, коли хворіли. Ганна Григорівна мене підтримувала, коли у нас із Сашком виникали суперечки, вчила нас обох стримувати себе, контролювати емоції.

А коли ми приїжджали в гості на Рівненщину, то ніби потрапляли на курорт. Онуків заберуть — і гайда з ними по магазинах за гостинцями, а нас відправлять у гості до родичів. Я прокинуся рано, щоб допомогти на кухні, а мама з татом уже куховарять, махають на мене руками, мовляв, відпочивай, доню.

Я дуже вдячна своїм другим батькам за чоловіка — вони виховали його добрим, справедливим. Він уважний і до мене, і до дітей, яких виховує любов’ю і ласкою. Сашко щодня телефонує своїм батькам, розпитуючи про самопочуття. Сподіваюся, мої сини будуть такими ж чуйними, як їхній тато.

Зараз бабуся Ганна та дідусь Петро за станом здоров’я вже не можуть приїжджати до нас, як колись, але часто телефонують. Розпитають про справи, порадіють успіхам. Кожного зі своїх 11 онуків завжди вітають із днем народження, передають подарунки. Ми бажаємо, мамо і тату, міцного здоров’я — маєте погуляти ще на весіллях усіх онуків і діждатися правнуків.