Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Невигадана історія

З коханими не розлучайтесь

Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

м. Житомир.

Вечір танців у клубі одного із селищ Приморського краю, що на Далекому Сході, був у розпалі. Василь — старшина корвета «Олександр Суворов» — роззирнувся навколо. У центрі гурту побачив знайому дівчину: вдень вона разом з іншими порала колгоспне сіно. Екіпаж його корабля працював поруч — моряки були шефами цього господарства. Коли трудовий день скінчився, молодь, як водиться, зібралася на танці…

УЛЯНА — синьоока красуня — заполонила душу моряка. Танцювали, веселилися увесь вечір. Потім Василь провів її до будинку, де вона, студентка кооперативного технікуму, жила. Обнявшись на прощання, Василь пообіцяв, що зовсім скоро вони зустрінуться знову.

Він щиро вірив у це, але не так сталося, як гадалося. Наступного дня їхній корвет узяв курс на острів Сахалін… Чотири роки його не відпускала служба на флоті в далеких краях. Він не знав, де шукати Уляну, адже вона могла після навчання поїхати за направленням. Картав себе за те, що не взяв її адреси.

Демобілізувавшись, повернувся до батьків на Житомирщину. Влаштувався токарем на завод. Він не забув свою Уляну, довго не одружувався, та все ж через кілька років наважився. Молода дружина була гарною господинею, але не було між ними взаєморозуміння, довіри. Народження сина нічого не змінило. Хоч дуже любив його Василь, проте розлучення було неминуче. Так і жив один від зустрічі до зустрічі з сином.

Якось, перебуваючи в Житомирі, сидів на лаві, чекаючи трамвай. Підійшла гарно вдягнена жінка. Василь глянув на неї — як же вона схожа на його Уляну! Серце забилося сильніше. Подумки остудив себе: звідки тут узятися дівчині з Далекого Сходу? І все ж не втерпів, несміливо запитав: «Вас не Уляною звати?» Вона глянула на нього трохи здивовано і раптом вигукнула: «Так, Васю, це я!»

Про трамвай було забуто. Говорили, згадували. 11 років минуло з часу першої їхньої зустрічі. Уляна розповіла, що довго його чекала. Втім, урешті-решт вийшла заміж за моряка, який теж був із Житомирщини. Заміжжя виявилося невдале: чоловік так замучив ревнощами та докорами, що довелося розлучитися. Діток немає.

Після цієї зустрічі вони вже не розлучалися. Згодом одержали квартиру в Житомирі. Діток Бог не дав, але живуть, як кажуть, душа в душу. Василь — майстер на всі руки, а Уляна — фахівець кулінарної справи.

Нещодавно кожен із подружжя відсвяткував своє 80-річчя. І досі вони люблять згадувати та переповідати про свою несподівану зустріч через 11 років після першого побачення.