Наша пошта

• Роздум

Про браслети та вітрила

Василь МАНДРИКА.

м. Ніжин

Чернігівської області.

В УКРАЇНІ править бал його величність капітал. Злощасний долар не тільки знекровив нашу економіку, а й уярмив душі. Перший президент нашої держави Леонід Кравчук пересадив усіх громадян України на колеса: комерсантів на іномарки, а простий люд — на «кравчучки». Вперед, до капіталізму! Офіційна пропаганда стверджувала, що тільки приватна власність і ринкові відносини врятують Україну й піднімуть її на вершину світової цивілізації. Коли ж ми сіли на слизькі сани ринкових відносин, то так стрімко покотилися вниз, що проскочили капіталістичну формацію, феодальний устрій і, за деякими параметрами, вскочили в первісне суспільство, де не було грошей і відбувався простий обмін товарами. Героїчними зусиллями бартер ми подолали. Проте піднятись на вищий щабель світової цивілізації не спромоглися. Нас так поплутала нечиста сила, що своїми руками ми розвалили промисловість, потрощили сільське господарство, знищили матеріальну сферу і тепер сидимо біля розбитого корита й чухаємо потилиці. Звичайно, хотіли, як краще, а вийшло, як завжди.

Дивні ми все-таки люди, туземна наша провінція. Заклопотані проблемою виживання, не хочемо, втім, учитись ні на своїх, ні на чужих помилках. Гірше за все те, що курс нашому суверенному кораблю прокладають не вітчизняні, а забугорні лоцмани. А вони захищають насамперед свої, а не наші інте­реси. Тож і не дивно, що за негативними показниками Україна посідає лідируючі позиції.

У Китаї за злочини, пов’язані з корупцією, передбачена смертна кара, незважаючи на чини та звання. А українські мудрі правителі винайшли «страшніше» покарання — домашній арешт із браслетом. Хапонув два-три мільярди — молодець, такі кадри нам потрібні. Тому побудь, шановний, під домашнім арештом, відпочинь, наберися сил для нових майбутніх подвигів. Тільки не забудь поділитися вкраденим... Не будь жадібним! А коли якийсь бідняк попадеться на гарячому, то загримить у каталажку неодмінно. Тільки вже без браслета…

В умовах економічної, політичної і духовної кризи, коли верхи посилено збагачуються і купаються в розкоші, а низи корчаться в муках, страждають і вимирають, наш суверенний корабель без керма і вітрил за всіма законами фізики має перевернутись і лягти на дно, проте ми ще бовтаємося в розбурханому морі ринкових реформ, якось до них пристосувались і, як горобці, навіть цвірінькаємо.