Наша пошта

• Наболіле

На межі виживання

Петро КАЛЮЖКО.

м. Долинська

Кіровоградської області.

1986 РОКУ мене як офіцера запасу, викликали на ліквідацію наслідків катастрофи на ЧАЕС. Після того постали сер­йозні проблеми зі здоров’ям, маю інвалідність. Часто хворію і змушений лягати в лікарню, а це «задоволення» недешеве. Найбільше мене обурює те, що пенсію як чорнобильцю мені припинили виплачувати ще 2011-го за вказівкою тодішнього уряду. Куди я тільки не звертався: після судових перипетій в Україні дійшов аж до Європейського суду, який ухвалив рішення на мою користь. Але його ніхто не виконує. Належних мені грошей я й досі не отримую.

Загалом із чорнобильського закону, який гарантував нам пільги й державну компенсацію, залишився один пшик. Щороку урядовці врізають норми споживання газу, електроенергії. Путівки до лікувальних санаторіїв, які раніше чорнобильцям надавали безкоштовно, тепер видають лише з доплатою. Тоді як оклади чиновників стрімко зростають. Запитую владну верхівку: чому таке ставлення до людей, які віддали своє здоров’я, а дехто життя задля того, щоби врятувати світ від жахливого атомного монстра? Нам видають ордени, але водночас ставлять на межу виживання.

Попри все хочу вірити, що справедливість у нашій країні таки запанує і рішення Європейського суду буде виконано, а уряд скасує незаконні рішення щодо чорнобильців.