Наша пошта

• Сильні духом

Творити, щоб жити

Валентина КОРОЛЬ.

Ольга Лукань із села Жураки Богородчанського району Івано-Франківщини вишиває ікони, щоб мати роботу для себе і допомагати іншим. Хоча робити їй це нелегко, бо прикута до інвалідного візка та потерпає від дуже низького судинного тиску.

НИНІ у доробку дівчини понад 50 картин, серед яких і «Єдина Надія», яку передала волонтерами на фронт, щоб Покров Божої Матері оберігав українських бійців од ворожих куль та снарядів. «Я не можу ходити з дитинства, у мене невиліковна хвороба, — розповідає Оля. — Моїм життям є вишивка і молитва. Коли щось робиш, якось не так важко. Розумію, що коли сама комусь допомагаю, то тоді є для чого жити».

Від спинальної міопатії помер її старший брат Василь, якого вона дуже любила. Після похорону дівчина сильно занедужала й потрапила до лікарні. Їй не давали жодного шансу на життя. Але, як кажуть, на все воля Божа. «Почула про отця Зеновія Каська, який оздоровлює людей молитвою, пішла до нього на сповідь. Вислухавши мене, він сказав, що маю зайнятися роботою, щоби не думати про хворобу. Там, у храмі, мене вразили чудові ікони. І я відчула, що повинна вишивати, щоб віддячити Богу за те, що повернув мене до життя. Вишила хрестиком три ікони. Але потім стали дуже боліти очі, тому перейшла на бісер».

«Ця дивовижна дівчина, в якої функціонально нема ніг, міцніше стоїть на своїй землі, ніж інші ходячі, — каже про Ольгу письменниця Марія Вайно. — Вона продає через Інтернет свої картини і левову (!) частку грошей регулярно передає на фронт через волонтерів Бердянського державного педагогічного університету «Наші Атланти», де має друзів. Погляньте, яка красуня! Я пишаюся своєю землячкою. Той, хто допомагає іншим, завжди стає сильнішим і красивішим сам».

Ольга Лукань, яка може пересуватися тільки з допомогою візка, не опустила рук, а, навпаки, знайшла застосування своїм здібностям на користь суспільству, справі оборони країни від ворога. Тож бердянські волонтери подали документи для нагородження цієї сильної духом і волею дівчини медаллю «Патріот України», а згодом приїхали в Жураки, аби вручити її. Для Олі, яку на Сході України називають «Сонечко», це стало цілковитою несподіванкою. Зворушені були також мати Євдокія та батько Микола.