• Гаряча тема

Влада нищить село

Еміль ДУБРОВ.

Доповзла славнозвісна адмінреформа і до наших країв. Кілька днів тому у соцмережі з’явився допис народного депутата України Вадима Підберезняка: «Успішність та спроможність ОТГ залежить від доброї волі громадян»...

ЦІЛКОМ погоджуюся з паном депутатом, що «добра воля громадян» — то велика сила, але коли вона добра! Далі він роз’яснює, що не варто зволікати з процесом децентралізації: «Якщо питання про об’єднання громад не буде вирішене сельчанами, то наприкінці року об’єднання здійснюватиметься «вольовим державним рішенням». Отак!.. Якщо навіть не хочете жити краще — держава вас примусить!

Цікава взагалі штука, ця «децентралізація»! Нібито і непогана задумка — передати на місця частину повноважень «згори», але коли заходить мова про те, що таким чином «владу наближають до народу», то самому «народу» якось не дуже зрозуміло, як так може бути — владу наблизили, а за якоюсь «довідкою з місця проживання» чи «про склад сім’ї», які вимагають чи не на кожному кроці, потрібно добиратися інколи за десятки кілометрів бездоріжжя. Скажете, мовляв, в кожному селі буде староста. По-перше, не в кожному, по-друге — староста лише «сприятиме» отриманню тих самих довідок...

Або реформують медицину з метою, знову ж таки, «надання широким масам населення доступу до якісних медичних послуг...», а в результаті взагалі позбавляють хоча б якихось послуг, навіть у районному центрі пологове відділення закривається і породіллю везуть за сотню км, тоді як іще 40 років тому палата для породіль була чи не в кожному селі!

Чим же ОТГ відрізнятимуться від звичайних сільських громад? Перш за все своїми розмірами! Далі влада... дозволить Об’єднаним громадам розпоряджатися землею і коштами, крім того, і це, мабуть, найнайнайголовніше, — ОТГ отримуватимуть субвенції з держбюджету на відміну від громад, які не захочуть об’єднуватися! Скажіть, а чому б не надати такі самі права і субвенції необ’єднаним громадам, якщо хочемо наблизити владу до пересічних людей, щоб не винаймали вони трактор чи якийсь інший транспорт, аби поїхати за тією клятою довідкою? Припустимо, в громаді нараховується п’ять тисяч осіб — дайте п’ять млн, тисяча — дайте мільйон, все по-чесному!

Скажу по правді, що не розумію я реформ, які не покращують життя людей, а ускладнюють його... Навіщо вони? Яка кінцева мета цих реформ? Кому вони так конче потрібні, що проводяться всупереч конституційним нормам? Ще не розроблена до кінця законодавча база, не підготовлені кадри для «реформованих» структур, на місцях Армагеддон — ані доріг, ані транспортного сполучення між населеними пунктами, а реформа пропихається! Хоча кийки реформованої поліції «ходять» по головах протестуючого «електорату» досить ефективно, то, може, й тут очікується подібний «прогрес»!

А втім, у житті старших людей це вже не перша реформа. Було і раніше, тільки воно називалося то «оптимізація», то «укрупнення», то «злиття»... До чого це призвело? Розкажу на прикладі своєї громади.

Так, на мальовничих берегах річечки Малокорабельної, що на Миколаївщині, жили собі люди. Жили, як могли, орали землю, сіяли хліб, випасали худобу, благо пасовищ у ті часи було десятки гектарів, не то що нині, навіть козу припнути ніде! Так от, починаючи від межі з Кіровоградською областю по обох берегах річки тягнулися села — Тимофіївка, Бандурка, Антонівка, Орлове Поле, Григорівка, Андріївка, Богданівка, Михайло-Жукове, — і в кожному з цих населених пунктів було своє базове господарство — славнозвісний колгосп, своя школа, магазин, садок.

Після трьох «рехворм» з оптимізацій і укрупнень десь в 1970-ті всі села були об’єднані в одне велике господарство з центром у Григорівці. Школи в Антонівці, Орловому Полі закрили, як, зрештою, і сільські клуби, в результаті чого фактично не стало Бандурки, Орлового Поля (найстарішого поселення в цих місцях), зникла Богданівка, а Андріївка і Григорівка стали просто Григорівкою...

На сьогодні сільську громаду, яка ще 15 років тому налічувала понад 2000 чоловік і об’єднувала сім населених пунктів, три з яких фактично знелюдніли (в результаті «укрупнень»), хочуть «добровільно» приєднати до іншої сільської громади, з багато меншим бюджетом і ресурсами. А цього року навіть середня школа в Григорівці стала «неповною середньою» і дітей розбитою вщент дорогою возять в с. Новомар’ївку за 12, а з Антонівки — й 16 км, де має бути «опорна» школа, незважаючи на те що в рейтинговій таблиці шкіл Миколаївської області, створеній за підсумками ЗНО за 2017 р., Григорівська СШ перебувала на дев’ять позицій вище Новомар’ївської... Чому новою сільською «столицею» має стати Новомар’ївка? Мабуть, тому що там проживає найбільша місцева влада — депутат Миколаївської обласної ради пан Казарін О.О. Що ж стосується депутата ВР Корнацького А. О., за якого ми голосували, то ніхто його не бачив тут ні до виборів, ні після, певно, його «Запорожець» не проїде нашими дорогами... Та не буду переходити на особистості.

Я взагалі не прихильник «децентралізації», бо з життя знаю наперед, чим закінчуються ці реформи... З мапи України зникнуть тисячі сіл зі своїми звичаями, піснями і легендами, як зникає Орлове Поле з легендою про козака, який загинув на кургані поблизу цього села ще за козацької доби... Замість того щоб проводити інфраструктурні реформи, розвивати якийсь промисел в чудових українських селах, нас то ділять, то множать, то додають, а в результаті віднімають надію на те, що життя колись стане краще, і кожен виживає як може.

Розумію, що майбутнє нашої країни, де БУЛИ побудовані найбільші в світі літаки, «космічної держави», кораблі якої... МОГЛИ б «бороздити простори всесвіту», не в розвитку малих, «неперспективних», сіл. Поки в бюджеті країни на утримання Президента відводиться стільки ж коштів, як і на функціонування космічної галузі, одна надія на експорт сільгосппродукції. От і чешуться руки в когось якнай­швидше звільнити земельку від тих, хто ніяк не хоче «жити по-новому»!

Не знаю, свідомо чи ні, а влада нищить Україну.

Згадаймо українських класиків: Сковорода, Леся Українка, Шевченко, Франко, Котляревський, Куліш, Панас Мирний і багато інших, про що вони писали, кого і що оспівували в своїх творах?

Хто зберіг українську мову тоді, як міста були тотально русифіковані?

Хто зберіг українську народну пісню, звичаї і обряди для нащадків?

На чиїх плечах за найскрутніших часів трималася українська держава?..

Мабуть, кожен із вас хоча б раз у житті чув фразу, яку люблять повторювати наші державні мужі: «Без села не буде України». То невже комусь не зрозуміло, що «адмінреформа» — це план нищення села, а разом із ним й України як автентичної самобутньої держави...

Та «маємо, що маємо», як любив повторювати один із наших президентів, і нікуди ми не дінемося від диктату влади...

_{* * *}

Розірваний прапор,

Потоптана віра,

І душі загиблих

Ридають в Раю.

Чи ницості й підлості

Є якась міра,

Скажи мені, Господи,

В нашім краю?

З століття в століття —

Лиш кров та могили,

З століття в століття —

Лиш сльози та піт...

Бринять, ніби струни,

Напружені жили:

Де ж гетьмани наші?

Один пустоцвіт!

Одні торбохвати

Й запроданці лживі,

Народ вижива,

Хто як може, в нужді,

А їм лиш би з рук

Не впустити наживи,

Все тягнуть в свій рот

Знахабнілі вожді!

Ще трохи —

І дзвони ударять

«на сполох»,

І знову зберемось

В Холоднім Яру,

Ще трохи —

Й розсиплеться спокій

на порох...

Невже вам сценарій

такий по нутру?!