Терпець майже увірвався

Михайло ГУБАШ.

Колаж Анатолія Кізлова.

«Найбільша колективна висилка російських шпигунів, яка коли-небудь мала місце», — так міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон охарактеризував скоординовану акцію з видворення російських дипломатів зі США, Канади та низки європейських країн.

У ПОНЕДІЛОК, 26 березня, президент Європейської ради Дональд Туск повідомив, що 14 держав — членів Євросоюзу вирішили оголосити персонами нон грата російських дипломатів у відповідь на отруєння колишнього російського шпигуна-перебіжчика Сергія Скрипаля і його доньки, яке сталося 4 березня у Британії. Він також попередив, що «у найближчі дні й тижні не виключені додаткові рішення про видворення дипломатів». До таких дій того ж дня приєдналися Канада, США, Албанія, Македонія, Норвегія, Австралія та Україна. Вже на ранок наступної доби загалом 24 країни оголосили про видворення близько півторасот співробітників російських дипмісій. Натомість Австрія, Мальта, Болгарія, Португалія та Греція, посилаючись на різні причини (нейтралітет країни, постійне членство РФ у Радбезі ООН тощо), заявили, що не мають наміру висилати російських дипломатів.

Більшість країн обмежилася висиланням одного-кількох представників російської дипмісії. Найбільша їх кількість — 60 чоловік — були оголошені персонами нон грата у Сполучених Штатах, де, крім цього, закрили консульство РФ у Сіетлі. Далі у списку за чисельністю російських «виселенців» — ініціатор акції Велика Британія: 23 дипломата. Україна опинилася на третьому місці — 13 російських чи то дипломатів, чи шпигунів. Але про це нижче.

_{Причини і наслідки}

СЛІД зауважити, що така бурхлива реакція світу обумовлена не стільки фактом отруєння подвійного агента, який працював у спецслужбах РФ і постачав інформацію британській розвідці, скільки речовиною, якою це було зроблено. Батько і донька Скрипалі були отруєні хімічною зброєю, яка розроблена у Росії і заборонена в світі. Саме це викликало гнів міжнародної громадськості. Не можна також відкидати ще одну версію: однією з причин, нехай і не прямою, став виступ Володимира Путіна з посланням до Федеральних Зборів РФ на початку березня. Тоді він ознайомив присутніх (а з ними і всю світову спільноту) з найновішими стратегічними, зокрема і ядерними, видами озброєнь, котрі, якщо вірити, роблять Росію непереможною у будь-якій війні і виводять її на перше місце на планеті за військовою потугою. А невдовзі по тому російський лідер заявив: «Якщо хтось вирішить знищити Росію, тоді у нас виникає законне право відповісти... Так, для людства це буде глобальною катастрофою. Для світу буде глобальною катастрофою... Але для чого нам такий світ, якщо там не буде Росії?»

Ось як на цю заяву Путіна відреагував відомий російський опозиціонер професор-історик Андрій Зубов: «А тепер ви кажете нам, що якщо нема Росії, для чого існувати світові. Пане Путін, ви самі своєю невмілою і цілковито несучасною політикою довели світ до грані ядерної війни і тепер так ставите питання... Одне залякування ядерною смертю — уже злочин, а ви готові на більше. Задоволені геополітичні амбіції — ніщо в порівнянні з правом на життя і щастям мільярдів людей».

Зрозуміло, така чергова (!) погроза у бік Заходу не могла не спровокувати відповідної реакції. Багато хто із сильних світу цього (та й не тільки) зрозумів, що доля людства, саме його існування можуть залежати від волі однієї людини або від того, коли в її голові (здоровій чи не дуже) визріє думка, що хтось таки вирішив знищити Росію...

Найімовірніше, погроза зовнішнім «ворогам», оприлюднена саме напередодні президентських виборів у РФ, була передвиборною риторикою «для внутрішнього споживання» — щоб стовідсотково вчергове стати президентом країни. Але «іззовні» обіцянку неприємностей у разі чого також почули. І перелякалися. Звідси й наслідки. Зокрема і в найближчому майбутньому.

_{Хід конем від королеви}

УВЕЧЕРІ 12 березня у Лондоні був знайдений мертвим 68-річний Микола Глушков — один із найближчих соратників російського бізнесмена Бориса Березовського. У 2010 році він дістав політичний притулок у Великобританії і проводив власне розслідування смерті свого близького товариша. Його вбивство лише підігріло й без того напружену ситуацію. Тож комітет у закордонних справах парламенту Великої Британії розпочав розслідування у зв’язку із серією вбивств 14 російських політичних утікачів, учинених на території цієї країни, в яких підозрюють Росію. Глава комітету Том Тагендхат заявив: «Очевидно, що ми не можемо закрити очі на ці злодійства» і пригрозив застосуванням санкцій щодо офшорних капіталів Володимира Путіна та його найближчого оточення, розміщених у скандально відомих «податкових гаванях» на Бермудських, Кайманових і Британських Віргінських островах. А це вже набагато серйозніше, ніж висилання дипломатів-шпигунів.

Ну а до чого тут королева, запитаєте ви. А до того, що попри поширену думку про «символічність» влади Її Величності, монарх у Великій Британії має великі повноваження, відомі як королівські прерогативи. Стосується це як внутрішніх справ (право розпускати парламент, призначати прем’єр-міністра і членів уряду тощо), так і сфери міжнародних відносин і зовнішньої політики: зокрема, право оголошувати війну і підписувати мирові угоди, укладати міжнародні договори, делегувати і приймати послів, визнавати зарубіжні держави й уряди. Тож без, як мінімум, згоди королеви тамтешній комітет МЗС і кроку не ступить.

_{Про Путіна і Гітлера}

І ЯКЩО стосовно намірів «розкуркулити» кремлівську верхівку зворотної реакції, принаймні публічної, зі зрозумілих причин не було, то ще одну ескападу представника Туманного Альбіону офіційна Росія зустріла з обуренням. Йдеться про виступ 21 березня у парламенті міністра закордонних справ Великої Британії Бориса Джонсона, в якому він порівняв президента Росії Володимира Путіна з лідером нацистської Німеччини Адольфом Гітлером.

Як наголосив Джонсон, Путін використовує чемпіонат світу із футболу так само, як Гітлер використав Олімпійські ігри 1936 року для зміцнення іміджу держави. Своєю чергою спікер зовнішнього відомства РФ Марія Захарова заявила, що подібні паралелі «неприйнятні у принципі й не достойні глави дипломатичного відомства європейської держави». Її думку підтримав і прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков: «Вкрай огидна заява, вона не личить міністру закордонних справ країни, будь-якої країни». Мовляв, дивіться, який негідник цей Джонсон.

Проте англійський дипломат не був першим, принаймні серед своїх співвітчизників, хто виступив із «огидною заявою» — до подібного порівняння вдався принц Чарльз (до речі, спадкоємець Британської Корони) ще у травні 2014-го, коментуючи політику Росії стосовно України і анексію Криму: «І тепер Путін робить майже те саме, що робив Гітлер». Тоді бурхливої реакції не було, тому що фраза була сказана принцем у приватній розмові з жінкою, яка постраждала внаслідок голокосту. Ну а таке ж порівняння Путіна з Гітлером, яке ще раніше пролунало з вуст екс-держсекретаря США Хілларі Клінтон, РФ фактично проігнорувала — вони ж невиховані «піндоси», що з них узяти...

_{Лондонська «багатоходівка»}

ВТІМ, можна припустити, що промова у британському парламенті глави зовнішньополітичного відомства Джонсона була багатовекторною, тобто адресована не тільки російському лідерові, але і його колегам із Німеччини та США. Паралель «Путін — це сьогоднішній Гітлер» для німецької керівної верхівки, яка панічно боїться згадки про нацистське минуле країни, ймовірно стане певним гальмом, чи й запобіжником для можливості одноосібно домовлятися з Росією. Тут може критися й тонкий натяк на сумнозвісний пакт Молотова — Ріббентропа з усіма його наслідками для подальшої історії людства.

Ну а стосовно Сполучених Штатів порівняння лідера Росії з главою Третього рейху може, на думку авторів промови, застерегти їхнього президента Трампа від спокуси домовитись із Кремлем про щось тет-а-тет, тобто без участі головного стратегічного союзника США Великобританії. Причому таке «послання», мабуть, розраховане не стільки на самого Трампа, скільки на антиросійські налаштовані кола як у стані Республіканської, так і Демократичної партій. Тобто «стару гвардію» американської еліти, яка намагається втримати свого сьогоднішнього лідера від непродуманих експресивних дій.

_{Український сором}

«У БРИТАНІЇ вбили одного, і вони вислали російських дипломатів. У нас РФ вбила понад 10 тис., і — жодного не видворили». Повідомленнями приблизно такого змісту зарясніли сторінки соцмереж в Україні відразу після відомих подій.

Аж ось у неділю, 25 березня, на подібні звинувачення відреагувала перший заступник Голови Верховної Ради Ірина Геращенко. «По соцмережах розганяється чергова зрада, мовляв, усі країни ЄС висилають російських дипломатів, а ми — ліпецкаяфабрикаторгівлянакровіневисилаємо... — написала вона на своїй сторінці і пояснила: — Мені набридла зрада й непрофесіоналізм... Висилка російських консулів викличе висилку українських консулів — і наші політв’язні в РФ залишаться сам на сам із мордором, без шансу бодай раз на кілька місяців побачити українського представника, відчути мінімальну підтримку. Ви правда цього хочете? Чи запитаємо в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба, інших наших заручників?»

Переконливо? Кому як. Наприклад, серед тих, хто підтримав думку віце-спікера парламенту, були й люди з найвищих щаблів української влади. А як інакше? Адже І. Геращенко за своєю посадою належить до владної еліти, тож багато хто сприйняв її заяву як офіційну позицію держави. Проте вже наступного дня, як сніг на голову, — повідомлення Петра Порошенка: «Україна у дусі солідарності з нашими британськими партнерами і трансатлантичними союзниками, та в координації з країнами ЄС ухвалила рішення про видворення з української території 13 російських дипломатів із тих небагатьох, що залишилися».

Отакої! Права рука не знає, що робить ліва? «А ви там узагалі радитеся, що писати і говорити? — уїдливо поцікавивсь у тих же соцмережах один із нардепів-«єврооптимістів» і саркастично запитав: — Чи хто першим добіг до клавіатури, того й капці?» Хтось у такій ситуації згорів би від сорому, принаймні промовчав. Та пані Ірина не розгубилася: «Це ніяк не суперечить моїй позиції... Але Україна прийняла політично правильне рішення — солідарності з партнерами». А як же мами, дружини, родини наших заручників?..

Практично відразу ж у вітчизняному МЗС заявили, що російські дипломати, яких збираються вислати, є представниками спецслужб РФ. Ще один ляп української влади. Якщо ви знали, що це не дипломати, а шпигуни, а то й потенційні диверсанти «держави-агресора», то чому не видворили їх раніше?

Ну невже не соромно за всі ці ляпсуси? Втім, складається враження, що для деяких наших владців слова «сором» узагалі не існує. Або ж вони керуються прислів’ям «хоч соромно, так ситно»?