Наша пошта

• Наболіле

Реорганізація

Леонід МАЛЕЦЬКИЙ.

Ємільчинський район

Житомирської області.

ХОЧ Леонід Логвиненко у статті «Чому зникають батьківські хати» («СВ» за 30.01.2018) розповідає про Харківську область, можу з упевненістю сказати, що такі ж проблеми переживають й інші регіони. Хати-пустки постійно обкрадають: металеві конструкції зрізують, із дахів знімають шифер, виносять старезні залізні ліжка. Болючою чорнотою сяють у пограбованих оселях печі без заслінок. Відповідальних за таке варварство у нас, як завжди, немає. У сільських радах лише розводять руками. Не хоче займатися цим і поліція.

Села стрімко котяться в прірву. Сьогодні у нашому Червоному Борі зосталося лише шість хатин і два жителі. Перший — ветеран Збройних сил СРСР. Живе одинаком (давно поховав дружину і трьох дітей). Його рідна хатина ледь-ледь тримається, бо її стан глибоко аварійний. Пересувається на ціпках і, хоч має купу посвідчень на пільги, змушений турбуватися про себе сам. Другий мешканець — я. Колишній учитель, ветеран праці. Ще можу обробляти землю та доглядати своє обійстя. Нарікаю тільки на медицину, адже понад дев’ять років жоден лікар мене не провідав.

А колись тут у нас вирувало життя: працювали ферма, школа й садок, магазин, сільський клуб... І ось настала реорганізація. Молодь повиїжджала у місто, шукаючи кращого життя. Старшого покоління не зосталося, а їхні хати, залишені без нагляду, розвалилися. Така ж ситуація і в сусідніх селах, де залишилось зо два десятки жителів. Село Катюха узагалі зникло. Живемо відрізані від району та цивілізації. То хто ж утримуватиме село, коли у ньому ні роботи, ні перспективи. До чого ми, людоньки, докотились і ще докотимось?