![]() |
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Проти політичної розправиІСПАНІЯ. У Каталонії тривають масові заворушення. ![]() Гендерний проривІТАЛІЯ. Вперше за історію країни сенат очолила жінка. ![]() Теракт у супермаркетіФРАНЦІЯ. На півдні країни поблизу містечка Треб у супермаркеті сталася стрілянина із захопленням заручників. ![]() Ще півкроку назустрічПІВНІЧНА КОРЕЯ прийняла пропозицію Південної Кореї провести переговори на високому рівні 29 березня. ![]() Запорука нацбезпекиЛАТВІЯ. Сейм затвердив поступовий перехід російських шкіл на державну мову викладання. ![]() Закликають до об’єднанняМОЛДОВА. У Кишиневі відзначили 100-річчя об’єднання Бессарабії й Румунії. ![]() Вічне протистоянняАФГАНІСТАН. У провінції Гільмент стався теракт. Є жертви. ![]() Африканський пилГРЕЦІЯ. Острів Крит накрила піщана буря. ![]() |
Версія для друку На головну Iз Заходу на Схід та навпаки Олексій ЯРОВИЙ. Львівська область. Фото автора.
На Яворівському полігоні, який нині має назву Міжнародний центр миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, ревуть мотори й лунають постріли. Як тільки той чи інший батальйон завершує навчання й вирушає на передову, його місце займає інший, який щойно прибув із фронту. Окрім українських воїнів, тут можна зустріти військових із шевронами, на яких вишиті червоні кленові листки канадців та зоряно-смугасті прапори американців. Iсторія і сучасність КЕРІВНИК музею Міжнародного центру миротворчості та безпеки Степан Корнієнко стверджує, що Яворівський полігон один із найбільших у Європі. Його площа — понад 360 квадратних кілометрів — це майже чверть території Яворівського району. Одночасно тут може проходити вишкіл чимале військо — близько 15 тисяч бійців, уважайте, ціла армія. Уявіть собі: на полігоні відшліфовує навички піхота, працюють мінометники, артилеристи стріляють зі ствольної зброї й системи залпового вогню. На нього скидає бомби авіація, а гвинтокрили тут «знищують танки»... Військовий навчальний табір тут діяв ще за часів польського панування на Галичині. Хоча тоді ця територія аж ніяк не була безлюдною. — Там на узліссі стояв будинок Белінсгаузенів, з роду яких вийшов відомий навколосвітній мореплавець, — показує у бік соснового лісу Степан Корнієнко. Коли в 1939 році ці землі увійшли до складу СРСР, полігон вирішили розширити. Зробили це притаманним комуністам чином: людей виселили, а їхні хати й церкву Архістратига Михаїла перетворили на мішені. У роки Другої світової війни німці облаштували тут артилерійський полігон «Вишенька», на якому збиралися змонтувати пускові установки для ракет «Фау». Проте швидке просування радянських військ завадило їм це зробити. Місцевих жителів із цих місць виганяли чотири рази. Найжорстокішим було останнє виселення, коли військові, погрожуючи зброєю, заганяли людей у вагони й відправляли у Сибір. Знелюдніло більше сотні сіл, тисячі їхніх мешканців були вирвані з корінням із рідної землі заради того, аби радянське військо мало змогу грати м’язами поблизу західного кордону. В роки незалежної України почалася новітня історія полігона. За Кравчука тут відбулися міжнародні навчання. Затим через скорочення і знищення армії об’єкт почав швидко занепадати. Та коли почалась війна на Донбасі, тут знову завирувало життя: будуються казарми, навчальні центри, їдальні. Лише торік на розвиток полігона було надано 55 млн грн! Остання новація — центр імітаційного моделювання бойових дій, де з допомогою комп’ютерної техніки моделюються й відпрацьовуються реальні ситуації на місцевості. Скажімо, механік-водій чи навідник, перш ніж виїхати на полігон, попрацює у центрі, відтак добре знатиме особливості рельєфу та ландшафту місцевості, де йому потрібно буде «воювати». Лазерні баталії У ЦЕНТРІ моделювання бойових дій — затишні, вмебльовані кабінети з великими моніторами на стінах, ноутбуками на столах. У полях, суціль зритих гусеницями танків та БМП, — умови, наближені до бойових. Я відразу впізнав хлопців, яких бачив на броні стареньких БМП-1 і танків. Ми зустрічалися минулого літа на передовій у Луганській області. На полігоні вони були з тією ж технікою та зброєю, з якою воювали, з чим, за рішенням Генштабу, й прибули «підвищувати кваліфікацію». Єдине нове оснащення, яке я вгледів, — чорні металеві коробочки, пригвинчені до стволів автоматів, круглі «дзеркальця» на шоломах і розвантажувальних жилетах бійців. Усю цю техніку ротний з позивним «Сакрам» називає загадковим словом «майлз». Це система, яка дає змогу імітувати пряме збройне зіткнення із використанням замість куль безпечних для зору лазерних променів. Коли боєць заганяє холостий патрон у патронник і робить постріл, активізується пристрій, який випускає промінь у бік умовного противника. Вцілив він чи ні, фіксують датчики, начеплені на одяг бійців. Спеціальна система аналізує інформацію і подає різні звукові сигнали, залежно від того, «поранений» чи «вбитий» боєць, у якого цілили. Опісля командир має на комп’ютері докладну інформацію для аналізу: як його підлеглий рухався полем бою, яких помилок припустився. Ротний «Сакрам» командує не лише своїми хлопцями, а й відділеннями канадців. І ті, й інші працють двійками-трійками, відшліфовуючи сумісність за стандартами НАТО. Їм є чому повчитися одне в одного: перші ось уже кілька років протистоять на східному фронті російським окупаційним військам, другі мають досвід війни в Афганістані та Іраку. — Канадці дуже серйозно ставляться до навчання,— розповідає «Сакрам».— Нещодавно відпрацьовували дії на блокпостах. Так вони в нашому автомобілі перевернули все, зазирнули у кожну шпаринку. Мені випало грати роль жертви, то «колеги» спочатку поставили на коліна, а потім наказали лягти обличчям униз. У самісіньке болото... Що ж, справді має бути все як у реальному житті. Тоді навички відпрацьовуються до автоматизму. А це, буває, рятує життя. Батальйони, які заходять на полігон, навчаються 55 днів. Спочатку індивідуальний вишкіл кожного бійця, потім колективні навчання: відділення, рота, батальйон. З українськими військовими працюють наші інструктори, які пройшли навчання у підрозділах НАТО. Канадці та американці тільки спостерігають та підказують. Обід за розкладом ВІДОМА приказка: «Війна війною, а обід за розкладом». І канадці, й українці в один і той же час сідають обідати. Щоправда, кожен зі своїми харчами. Якщо українським воїнам привезли гарячі страви, то партнери по навчанню обідали сухпайками. — Це не те, що нам шкода ділитися, — пояснює мені командир відділення з позивним Піля. — У них свої командири. Вони так розпорядилися... А ми вважаємо по-іншому: якщо є змога приготувати їжу, то чому б цим не скористатися? До речі, він каже, що останнім часом українські сухпайки стали кращі, навіть борщ і курячий та гороховий супи в них передбачені. Налив води — і маєш гаряче. Під час теоретичних занять, які тривають у корпусах, українці та іноземці харчуються у комфортних їдальнях. Але теж — у кожного своя їжа. Того дня я скуштував обід наших воїнів. У меню були пісний капусняк, пшоняна каша з гуляшем, два салати (буряк із чорносливом і вінегрет), кришена цибуля, плоди ківі та гарячий узвар із сухофруктів. Добрим словом відгукнуся про кухарів: приготовлено було дуже смачно, залишилось відчуття ситості. Однак, як розповів мені один з офіцерів, меню українського і канадського воїнів дуже різняться. В іноземних колег і гарніри різноманітніші, і м’яса більше, і риба на пару чи печена... А ще фрукти, соки, кава, чай, вода. Багато видів соусів. На десерт вершки, морозиво. Втім, це закономірно: уряд Канади виділяє на харчування свого воїна, у перерахунку, 425 гривень на день, український — 80. Щоправда, командування стверджує, що наше військо за рівнем бойової підготовки поступово наближається до стандартів НАТО. Може, колись і у харчуванні їх доженемо. Якщо, звичайно, рухатимемося в потрібному напрямку. Версія для друку На головну |
АТО продовжуватиметьсяЧитатиТо це така ринкова економіка?ЧитатиЯк треба цінувати кадриЧитатиЗагинули за БатьківщинуЧитатиНаші плоди смакують усімЧитатиУ лідерахЧитатиХто захоче, той вивчитьЧитатиЕлектроенергія здорожчалаЧитатиНе витримали мільйонів рукЧитати |