• Освіта

На яку школу опиратися?

Олексій ЯРОВИЙ.

Харківська область.

Дев’ятнадцять опорних шкіл відкриється нинішнього року на Харківщині, де вже працює 22 подібних заклади. Чи є вони запорукою позитивних змін у шкільній освіті?

ЗАСТУПНИК голови Харківської ОДА Анатолій Бабічев, відвідавши ліцей у Шевченковому, де навчається 600 дітей, бачить позитив у створенні опорних шкіл. Мовляв, переваги такого підходу до оптимізації освіти очевидні. Цей освітній заклад, каже, й до того як став опорним, був найпотужнішим у районі, куди батьки везли дітей із найвіддаленіших шкіл. Але його будівля не ремонтувалася багато років. А тепер, коли він набув статусу опорного, з обласного бюджету були надані кошти, за які відремонтовано дах, замінено половину вікон. У ліцеї зараз комфортно і затишно. Торік заклад закупив нове мультимедійне обладнання, було оновлено матеріальну базу кабінетів хімії і фізики. Окрім того, тут встановили єдиний в області шкільний скалодром.

На Слобожанщині програма створення опорних шкіл почала втілюватися з 2015 року. За цей час по-сучасному обладнано 170 класів хімії, фізики, біології, математики. Якщо зважити, що це коштує немалих грошей — приблизно 300 тис. гривень на оснащення одного класного приміщення, то й справді, цифра переконлива. Однак виникає питання, куди «дівати» вчителів, коли, створивши опорну школу, закриють малокомплектну. А найголовніше, як бути з твердженням: «Поки є школа, існує й село»?

Голова Ізюмської РДА Любов Шамрай вважає, що приказка про школу й село не зовсім відповідає істині.

— Школа сама по собі не витягне село із занепаду, — переконана вона. — І школа й садок будуть у селі, поки там буде робота. Коли ж цілими родинами їдуть із нього до Харкова у пошуках заробітку, то навряд чи наявність малокомплектної школи порятує цей населений пункт...

Створення опорних шкіл, на її думку, дасть змогу сконцентрувати кошти, вкласти їх в опорні заклади освіти, які даватимуть знання не нижчі, ніж найкращі міські школи. Стати саме таким має шанси Бугаївська ЗОШ, яка бере участь у конкурсі з визначення опорних шкіл. Цей заклад може похвалитися високопрофесійним колективом учителів, непоганим оснащенням класів, комп’ютеризацією. Місцеве господарство забезпечує селян роботою. Звісно, по сусідству, в Олександрівці, переживають, що не у них, а в Бугаївці створять опорну школу, однак для гарного вчителя, вважає Любов Шамрай, робота завжди знайдеться. Окрім того, голова РДА заспокоює: ніхто школу в Олександрівці не закриватиме, вона стане філією Бугаївської.

Єдине, за що переживає чільниця району, — це дороги. Адже з віддалених сіл дітей доведеться підвозити. Автобуси є, однак сільські шляхи їх «убивають». Лише торік район витратив 200 тисяч гривень на запчастини, 977 тисяч — на пальне. А ще зарплата водіям. Виходить чимала сума. Заступник голови ОДА Євген Шахненко пообіцяв нинішнього року відремонтувати автошляхи, що ведуть до опорних шкіл. Утім, у нормальних країнах спочатку прокладають чи ремонтують дороги, а потім роблять усе інше. У нас же традиційно віз ставлять поперед коня.

Голова Великобурлуцької РДА Віктор Слиш також найбільше нарікає на дороги. Особливо за те, що не існує й сьогодні формули виділення грошей на їх ремонт. Їх розподіляють у Києві в ручному режимі, почасти не пропорційно між областями.

— Мені дають певну суму і кажуть, які дороги потрібно ремонтувати,— розповідає Віктор Слиш.— Вибираємо, яка найважливіша. Тепер, напевне, це будуть ті, що ведуть до опорних шкіл.

У Великобурлуцькому районі опорних шкіл поки що немає, будуть відкривати таку у Вільхуватці. Там є гуртожиток, в якому діти з далеких сіл у разі, коли, скажімо, замете, можуть переночувати.

Систему опорних шкіл пан Слиш не вважає чимсь новим. Каже, що свого часу старшокласники добиралися із сіл до десятирічок, де були неповні середні школи. Потім, за незалежної України, всі захотіли мати десятирічки, які згодом стали малокомплектними. Грошей, звісно, аби їх добре оснастити, не вистачало. Та й з учителями були проблеми: один викладав кілька предметів. Відповідні й знання діставали учні. Тож, на його думку, створення опорних шкіл — це необхідність, перевірена досвідом.

— Можливо, грошей на це виділяється і недостатньо, але вони все ж надходять,— каже чільник району.

Він також вважає, що вчителі без роботи не залишаться, бо загалом у районі їх бракує, десять відсотків педагогів у сільських школах — пенсіонери. Утім, вчителю, як і дітям, також доведеться діставатися школи автобусом.

Водночас шкільні викладачі, з якими мені вдалося поговорити щодо створення опорних шкіл, кажуть, що не всі проблеми освіти розв’язує фінансування закладів, їх матеріальне забезпечення. Потрібно насамперед думати, як розвантажити учнів, аби вони мали час опанувати програму, передбачити години на підготовку до ЗНО. І робити це треба вже зараз. Окрім того, школи «завалені» великою кількістю різних конкурсів та олімпіад, яких усе більше придумують нагорі. Зазвичай у них беруть участь одні й ті ж учні — найкращі. Це лише завантажує педагогів, а не стимулює учнів до засвоєння знань.

Учителі також очікують, що врешті-решт припинять бюрократизувати освіту. Не дай Боже, кажуть, проходити в нашій освітній системі атестацію. Тебе так завалять різними папірцями, що ніколи думати про уроки. Окрім того, над учителем і школою «висять» різні методкабінети, які, замість того щоб надавати методичну допомогу освітянам, займаються перевірками учителів.

І насамкінець — про зарплату педагога. Якщо послухати чиновників, то вона захмарна для села — 8-9 тисяч гривень. Однак, кажуть учителі, такого розміру вона тоді, коли вчитель має навантаження 24 години на тиждень, класне керівництво. Педагог-початківець отримує трішки більше 4 тисяч. Тому випускники педагогічних вишів не дуже охоче йдуть у школу.

Яку ж тоді вчитель повинен мати зарплату? У Німеччині педагог отримує 5100 доларів, у Мексиці — 3600, Великій Британії — 2300, Японії — 2400, Іспанії — 3500, Польщі —1290, США — 3600, Китаї — 600, Ізраїлі — 1700...