Наша пошта

• Рядки з листів

Працюють на знищення

СПЕРШУ можновладці-бізнесмени «ощасливили» нас осучасненням пенсій, затим підняли ціни на все в рази. А медична реформа — то взагалі справж­нісіньке здирництво. Ми й нині не можемо собі дозволити повноцінне лікування, а після її впровадження й поготів. Вища освіта теж не дешева. Як почув скільки потрібно заплатити лише за рік навчання в університеті, стало не по собі. Та якби ж на цьому вже був край проблемам. Бо навіть якщо й вдалося вивчитись, постає питання працевлаштування. Хіба цим не повинна займатися держава? Однак при владі банда, яка живе та працює на користь злодіїв, олігархів, але тільки не задля добробуту населення. Якщо ж Верховна Рада затвердить ще й земельну реформу, нам усім прийде справжнісінький гаплик. Хоча, впевнений, уже й так до цього йде. Наша влада працює на знищення українського народу, і наразі їй це успішно вдається.

Григорій ОВЕРЧУК.

с. Лип’ятин

Хмільницького району

Вінницької області.

Цікаво, яку освіту має фахівець, який ділив дотацію на підтримку тваринництва? Хіба мислимо, щоб на сім курок і річного бичка закладалась однакова сума? За такої дотації на курятину нам її повинні продавати за копійки. А тепер, як кажуть, відгадайте, хто за ким руку тягне.

Анатолій ЯСІНСЬКИЙ.

с. Великий Жванчик

Дунаєвецького району

Хмельницької області.

Мені 84, бачила на своєму віку війну і голод. Із 10 літ почала заробляти собі на хліб: пасла людям худобу, гусей. Батько загинув на фронті. Вивчилась, працювала медсестрою в райлікарні, маю понад 40 років стажу. Зі своєї зарплати відкладала про чорний день, та ці гроші з роками знецінились, а затим і взагалі пропали.

При перерахунку пенсій по-новому урядовці обіцяли підвищити виплати на 500-700 грн, але цього в переважній більшості не сталося. Тепер читаю в газеті, що 2019-го перераховуватимуть знову. Втім, до цього часу потрібно ще дожити. Я не ходяча, пересуваюсь із допомогою костура. Разом зі мною проживає син із невісткою, вони теж уже пенсіонери й обоє особи з інвалідністю. Допомоги ніякої. Потрібно постійно наймати людей і платити їм, бо є грядка землі біля хати та й скрізь треба навести лад.

Живу на медикаментах, а ціни на них, самі знаєте, на місці не стоять. Наші правителі, на жаль, за народ не думають і не переймаються його життям. Вони не одержують мінімальної зарплати, не лікуються і не вчать своїх дітей в Україні. В них зовсім інші проблеми: як ще більше збагатитися, на який острів поїхати цього разу відпочити і т.п.

Віра КРАВЧУК.

м. Баранівка

Житомирської області.

Раніше в селі люди тримали по дві-три корови. Молоко, сметану, сир возили на базар. Містяни радо купували, бо знали, що домашній товар смачний і натуральний. А нині уже й одна корова в хліві — рідкість через дороге її утримання. Так ще й забороняють селянам продавати молоко. Кажуть, не якісне. А те, що в магазині з пальмовою олією та різними неїстівними добавками, якісне? Воно ж як скисне, то гірке на смак.

Анастасія ЧЕРНУШЕНКО.

с. Велика Шапківка

Куп’янського району

Харківської області.