Лютий

Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.
Малюнок Валентини ПРОТОПОП.

• Дивлюсь я на небо

У зеніті - золотава Капелла

Володимир Безуглий,

астроном-аматор.

ЛЮТИЙ — місяць швидкого збільшення тривалості світлового дня, пересічно на три з гаком хвилини щодоби, що є найпевнішою ознакою наближення довгоочікуваної весни. Водночас поступово зростає й кількість погідних днів.

Місяць:

в останній чверті — у ніч із середи, 7-го, на четвер, 8 лютого;

новий — у ніч із четверга, 15-го, на п’ятницю, 16 лютого;

в першій чверті — у п’ятницю, 23 лютого.

У найсприятливіший вечірній час 23 лютого високо у південно-західному секторі небосхилу відбудеться покриття диском Місяця зорі Альдебаран, однієї з найяскравіших на нічному небі нашої планети. За відсутності хмарності явище буде доступним для спостереження на переважній частині території України, окрім крайнього півдня та Криму. В Києві зоря раптово зникне за темним краєм Місяця о 19 год. 29 хв., тобто через дві години після заходу Сонця, а з’явиться з-за світлого о 20 год. 21 хв. Для Львова обидва моменти настануть на 10 хвилин раніше; у Харкові покриття відбудеться на стільки ж пізніше, ніж у столиці, а відкриття — о 20 год. 27 хв. В Одесі покриття буде близьким до дотичного, а тому швидкоплиннішим — із 19 год. 44 хв. до 20 год. 09 хв.

Ясні ночі завершального місяця зими прикметні тим, що у першій їх половині перед нами постає, мабуть, найефектніша ділянка зоряного неба з доступних для спостереження на наших широтах. Майже над головою сяятиме золотава Капелла, найяскравіша серед зір, які з території України можна бачити у зеніті. Невисоко над південним обрієм мінитиметься всіма барвами веселки неперевершений за блиском Сиріус. На північний захід від нього привертатиме увагу величне сузір’я Оріон, сім найяскравіших світил якого ніби утворюють обриси чималого снопа. Три з них, розташовані посередині («перевесло»), з одного боку «вказують» на Сиріус, а з протилежного — на вже згаданий жовтогарячий Альдебаран, що перебуває в гущі зоряного скупчення Гіади, а ще далі — на сріблястий мерехтливий «ковшик» зоряного скупчення Плеяди. На північний схід від Сиріуса, утворюючи з ним і верхньою лівою вершиною «снопа» Оріона майже рівнобічний так званий «зимовий трикутник», сяятиме ледь жовтуватий Проціон, а вище останнього — пара розташованих поруч добре помітних зір: Кастор та трішки яскравіший за нього Поллукс.

Тепер відомо, що зорі зазвичай народжуються групами у велетенських газово-пилових хмарах, які в нашій Галактиці тяжіють до площини Чумацького Шляху. Згодом, коли світила «розгораються» і стають видимими, їх можна спостерігати у вигляді зоряних скупчень різної чисельності та щільності. Найпоширенішими є так звані розсіяні скупчення — переважно відносно молоді утворення, котрі об’єднують звичайно від десятків до сотень зір іноді однакового блиску, інколи — різко відмінного, причому кожне з них має своє неповторне «обличчя». Особливо багато представників цього класу небесних об’єктів можна бачити на зимовому нічному небосхилі, найяскравіші з яких — Гіади та Плеяди — спостерігаються неозброєним оком. Якщо ж скористатися біноклем чи зоровою трубою, то подібних груп зір, нерідко неймовірно красивих, можна віднайти понад десяток. Серед найпомітніших і найбільших, із видимими розмірами не набагато меншими, ніж у Місяця, — розташоване на півдорозі від Альдебарана до пари Кастор — Поллукс, котре англійський астроном ХІХ століття Вільям Лассел описав як «вражаючий гідний подиву небесний об’єкт, який ніхто не в змозі бачити вперше, не скрикнувши від зачудування». Ще одне розміщується приблизно на третині видимої відстані від попереднього до Капелли і має неофіційну назву Золотий Пісок. Воно складається з понад сотні рівномірно «розпорошених» зір майже однакового блиску. Мальовничу пару зоряних скупчень подібних видимих розмірів та яскравості можна бачити у маловідомому в нас сузір’ї Корма (мається на увазі задня частина корпусу корабля «Арго», на якому здійснили подорож за золотим руном легендарні аргонавти), хоча його північна половина легкодоступна для спостережень із території України. Тут орієнтиром при пошуках слугуватимуть Сиріус і розташована праворуч неподалік нього наступна за блиском зоря Мірзам (від арабського «при­в’язь»), котрі належать до сузір’я Великий Пес. Проведена через них ліворуч уявна пряма на віддалі, що приблизно у два з половиною рази перевищує видиму відстань між згаданими зорями, пройде поблизу двох мерехтливих нагромаджень далеких світил. Та з них, що міститься трішки ліворуч і нижче, має неофіційну назву Зоряний Пил.

Останнім часом накопичується все більше ознак того, що Сонячна система колись також сформувалась у щільному зоряному оточенні. Ось лише віднайти наших найближчих «родичів» нині практично неможливо — вони давно загубилися серед сотень мільярдів зір Галактики…

Увечері 18 лютого Сонце перейде із зодіакального знаку Водолія (Aquarius) у зодіакальний знак Риб (Pisces).