Архів
П’ятниця,
26 січня 2018 року

№ 7 (19554)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Адекватна відповідь

ШВЕЙЦАРІЯ. Відносини з ЄС стануть темою референдуму.

Докладніше...
На межі банкрутства

ВЕНЕСУЕЛА. Понад дві третини нафтопереробних заводів припинили роботу.

Докладніше...
Цивілізовано домовляються

МАКЕДОНІЯ перейменує головний аеропорт країни.

Докладніше...
Корейський «прорив»

ПІВНІЧНА КОРЕЯ закликала всіх корейців до об’єднання.

Докладніше...
Вепри не винні

У ПОЛЬЩІ через поширення африканської чуми планують відстріляти 90% диких кабанів.

Докладніше...
Новий ракетний удар

ТУРЕЧЧИНА. З території Сирії обстріляли мечеть у місті Кіліс.

Докладніше...
Ісламізація Європи

НІМЕЧЧИНА. Ультраправий політик прийняв іслам.

Докладніше...
Назвали ціну за гостинність

РУАНДА готова прийняти африканських біженців, але за плату.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Ніколи не забути!

Василь ПІДДУБНЯК.

ЗА СНІГАМИ сніги — аж за виднокрай пам’яті!

І десь у тих снігах несходимих, у тих вітрах безупинних — Крути.

Дрібною чорною цятиною на білому безберегому полі…

До тих, ще не героїзованих, неоспіваних і незбагненних і досі безстрашністю своєю Крутів далеко — цілих сто років. Століття вже!

Але Крути ті, на протилежному березі Ріки часу, щоразу проступають, мов на широкоформатному чорно-білому екрані, який ось-ось залляється огненною крівцею безвусих витязів рідної землі.

Чи знали ці сповнені державотворчої романтики витязі, а по суті, ще діти, на що і заради чого йдуть? Либонь. Чи прозирали, проти кого? Напевно.

Минуло лише кілька днів січня 1918-го, а більшовицький панцерник, заточений на насильницьке «братолюбіє», переможно підім’яв під себе Харківську, Катеринославську та Полтавську губернії. Губернії ці під натиском переважаючих сил практично впали без перспектив піднятися.

«Відпрацювавши» Полтаву, більшовицькі підрозділи під командуванням М. Муравйова взяли курс на станцію Бахмач. Туди ж, на Бахмач, із білоруського Гомеля вирушила і ватага Р. Берзіна. В сукупності зі стратегічним завданням взяти Київ на захід сунули Перша і Друга революційні армії.

У Першій — півтори тисячі петроградських, московських і тверських червоногвардійців, а також бронепоїзд № 2, у Другій — 3,5 тисячі солдатів, 400 моряків із 12 гарматами. Безпосередньо у Бахмачі спішилися 436-й Новоладозький і 534-й Новокиївський полки, відділ балтійських моряків та бронепоїзд ім. В. Леніна.

Над Українською Народною Республікою нависла загроза захоплення, а відтак — заплановане більшовицькими стратегами знищення УНР як державного утворення. Зупинити чисельно і оружно переважаючих загарбників намагалися нечисленні війська Центральної Ради.

Сили, зрозуміло, були явно нерівними. Затяті бої за станцію тривали протягом 24—27 січня. Наступного дня захисники УНР, не втримавши у своїх руках Бахмач, вимушено відійшли до станції Крути. А на мітингу в загарбаному Бахмачі М. Муравйов, котрий прийняв на себе командування операціями проти Центральної Ради, напучав ординців: «Жалеть киевлян не за что! Они терпели гайдамаков — пусть знают наших и получат отплату сполна! Никакой жалости! Кровью заплатят они нам! Если нужно, то камня на камне не оставим!»

Тим часом 27 січня із Києва на Бахмач на допомогу оборонцям молодої республіки рушив Добровольчий курінь, у складі якого — студенти Університету імені Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т. Шевченка) і новоствореного Українського Народного Університету, столичні гімназисти… Вони ще не знали, що Бахмач упав, а коли дізналися, далі не поїхали — зупинилися за 120 кілометрів од Києва, на станції Крути.

Сюди ж, під Крути, поспішили на допомогу українським військам і студентам Добровольчого куреня офіцери і вихованці Першої Української юнкерської школи ім. Б. Хмельницького, перша сотня новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців, добровольці Вільного козацтва із Ніжина…

На захисників України загальним числом менше шестисот, які мали із важкого озброєння лише одну гармату, рухався вдесятеро чисельніший передовий загін М. Муравйова.

І грянув затятий бій!

Кілька годин поспіль чи то з ранку до вечора 29 січня, чи то в ніч із 29-го на 30-те морозне повітря кололося на друзки від вибухів, кулі безперервно наздоганяли одна одну, лилася кров своя і ворожа на білий сніг…

Так тривало довго — аж до присмерку. Зрозумівши, що ворожу лавину не стримати, українські військовики відступили туди, де на них чекали ешелони. А от 27 студентів і гімназистів не встигли…

Більшовицькі повпреди тодішнього «руского міра» із полоненими (дітьми, по суті!) обійшлися по-більшовицьки — їх мордували, добивали багнетами і ножами, розстрілювали…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Так написав про юних героїв видатний український поет Павло Тичина.

Програний українцями бій під Крутами — поразка. Але цей програш затримав наступ російської орди на Київ на цілих чотири дні, як стверджують історики.

Ці чотири виграних дні стали вирішальними для української дипломатії. Вона зуміла прокласти шлях до укладання Брест-Литовського миру, а фактично — до міжнародного визнання української незалежності. Незалежності, за яку і досі (свідчення цьому — нинішній Донбас) точиться кривава битва. А це значить, що і Крути продовжують кровоточити…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Хто у «передовиках»
Читати
Мільйони прямують на Захід
Читати
Чим віддаватимемо?
Читати
...Ось і зникли вожаки
Читати
Нема дітей — нема і черг
Читати
Буде ще й паспортний туризм?
Читати
«Стволами» не розкидатиметься
Читати
Є що ділити
Читати
Повернули додому
Читати
Допомоги не буде
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове