Наша пошта

• Постаті

Iз когорти Прометеїв

Петро ЛЯШЕНКО.

Київська область.

ДИСИДЕНТ. Це слово в Радянському Союзі спочатку означало «ворог», затим стало ознакою визнання заслуг людей, котрі ставили національну ідею та свободу понад власне благополуччя і навіть життя. Одним із них був Валерій Марченко, який загинув за Україну в 37 років.

Після закінчення навчання в Київському університеті ім. Т. Шевченка він працював у газеті «Літературна Україна», викладав мову і літературу в школі, опублікував низку перекладів із азербайджанської мови. 1973-го його арештував КДБ за правозахисну діяльність. Присудили шість років позбавлення волі в колонії суворого режиму і два роки заслання. Навіть тяжка хвороба нирок та інвалідність не примусили Валерія написати заяву про каяття.

Після звільнення працював сторожем у дослідницькому господарстві рослинництва, займався перекладами з англійської та польської, писав публіцистичні статті, провадив правозахисну діяльність. 1983-го Марченка вдруге заарештували. Вирок суду безжальний: 10 років таборів особливого режиму і п’ять років заслання. 1984-го його не стало.

Невдовзі після його смерті президент США Р. Рейган виступив із такою заявою: «Марченко — один із найвідоміших правозахисників у Радянському Союзі. Його мужня боротьба за людську волю надихає всіх нас. Його загибель ставить нас перед фактом трагічного становища людських прав у СРСР».

Мати Валерія Ніна Михайлівна підготувала й видала дві книжки про сина. Подарувала по примірнику Кагарлицькій школі, з учнями якої підтримувала тісний зв’язок. Також у навчальному закладі є кінофільм «Хто ви, містер Джеккі?» про «роман у листах» між голландською студенткою Джеккі Бакс і радянським політв’язнем В. Марченком.

1993-го Українсько-американське бюро захисту прав людини запровадило премію його імені. Київській школі №175, де Валерій навчався, присвоєно його ім’я та створено там музей, на вулиці Щербакова (нині — Д. Щербаківського), де мешкала сім’я Марченків, відкрито меморіальну дошку, а на телеканалі «Культура» про нескореного правозахисника є передача «Прямостояння».

Валерій Веніамінович Марченко як безкомпромісний і чесний правозахисник до кінця своїх днів боровся за справжні громадянські права, вільне українське слово і незалежну Україну. А слова Т. Шевченка «Караюсь, мучусь, але не каюсь» могли б стати епіграфом до його подвижницької долі.