Архів
Вівторок,
23 січня 2018 року

№ 6 (19553)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Серед жертв — українці

АФГАНІСТАН. У Кабулі стався кривавий теракт.

Докладніше...
Балканське яблуко розбрату

ГРЕЦІЯ. У Салоніках сотні тисяч греків вийшли на акцію протесту із вимогою, аби держава Македонія змінила свою назву.

Докладніше...
А тим часом…

МАКЕДОНІЯ проведе загальнонаціональне голосування стосовно вибору нової назви для країни.

Докладніше...
«Оливкова гілка» війни

СИРІЯ. Турецькі збройні сили розпочали військову операцію в курдському анклаві на півночі країни.

Докладніше...
Перезавантаження відносин

ФРАНЦІЯ і НІМЕЧЧИНА анонсували підписання нового Єлисейського договору.

Докладніше...
Скандальний законопроект

РУМУНІЯ. У Бухаресті відбувся 100-тисячний протест.

Докладніше...
Зміни у європейських кордонах

БЕЛЬГІЯ та НІДЕРЛАНДИ обмінялися територіями.

Докладніше...
Олімпіада спонукала до мирного діалогу

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. 22 спортсмени цієї країни візьмуть участь у зимових Олімпійських іграх.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Доземний уклін, пані Маріє

Ганна БОЙЧУК.

Запорізька область.

Пані Марії судилося на білому світі довге стражденне життя. Цього року їй 93. Бабуся має добру пам’ять. Дуже добру, наче Господь дав її для того, щоб пронесла крізь лихоліття кожну сторінку великої книги життя. Щоб розповіла, передала цю безмірно трагічну й прекрасну історію тим, хто нестиме її далі. Аби надихнула тих, хто зневірився, своїм прикладом, як треба Україну любити, для неї жити, за неї боротися. Бо тієї боротьби, схоже, розписано Богом на віки, на всі покоління з лихвою.

НЕ ДУМАЛА Марія Максимівна, що відкриє комусь історію свого життя, адже більша його частина пройшла із тавром ворога народу. Але дочекалася — Законом України «Про правовий статус та вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» держава вперше визнала подвиг наших співвітчизників, які вели боротьбу у лавах Української повстанської армії. А напередодні Дня соборності у скромну оселю в селі Азов, що у Розівському районі, завітали гості, щоб привітати її із цим святом. Також привезли добру звістку — у столицю відправлене клопотання про нагородження Марії Тимчук орденом княгині Ольги III ступеня за значний особистий внесок у здобуття незалежності України.

Усміхнулася. Подякувала. Розуміла, що гості чекали розповіді про те, що їй усе життя доводилося приховувати. Дістала старенькі пожовклі світлини…

Дитинство Марії минало у мальовничому селі Мшанець Старосамбірського району (нині Львівщина). Була восьмою дитиною в родині. Батько, Максим Курчак, був працьовитим селянином, старався для родини — тримав худобу, мав млина, торгував збіжжям. Маріїна мати рано померла, тож дитині, яка ледь закінчила п’ять класів, довелося розпрощатися з наукою і допомагати по господарству. А як випадала вільна хвилина, читала. Не казочки, а «Історію України» Івана Крип’якевича.

Радянська окупація західних областей України перекроїла життя сільської родини, накрила чорним крилом репресій. Млина у батька конфіскували, і він, не витримавши страждань та принижень, невдовзі помер. А у червні 1941 року за «рознарядкою» НКВС розстріляв рідного брата Марії.

Того ж року восени дівчина приєдналася до українських повстанців. Стала зв’язковою у загоні братів Суреміїв — псевдо «Буревій» та «Залізняк». Вона була кмітлива і хоробра, упродовж 1941-1944 років виконала з півсотні бойових завдань. Кілька разів Марія опинялася на межі життя і смерті, на її очах гинули бойові товариші, провалювалися таємні явки.

Влітку 1944-го її викрили сусіди, через цю зраду 19-річною змушена була полишити рідне село й кілька років переховуватися. Та НКВС затримав Марію у Львові. Було слідство, тортури і суд. Трималася мужньо, не виказала жодного побратима. Вирок прозвучав безжально: 10 років заслання та примусової праці.

Марія Тимчук відбувала заслання у місті Балхаш Карагандинської області Казахстану, працювала на будівництві. Умови були жорстокі — табірний режим, посилена охорона, 16-годинний робочий день. За найменшу провину карали карцером та побиттям.

Навесні 1954 року Марії Тимчук змінили термін покарання та достроково звільнили. Всупереч заборонам вона повернулася у Мшанець. Як марила жінка усі ці довгі роки Україною, рідним селом! Адже її відірвали, мов гілку, від рідного дерева, позбавили роду. Але на батьківщині нічого доброго її не чекало: сім’ю репресували, а родове гніздо зруйнували колгоспні керівники.

Згодом Марія поїхала на заробітки у Миколаївську область, там зустріла свого майбутнього чоловіка Ілька. Працювала дояркою, різноробочою, помічником вихователя, будівельником у Новополтавському та Веселинівському районах. Виховала доньку та трьох синів, має вісім онуків та чотирьох правнуків.

Після здобуття Україною незалежності Марія Тимчук брала активну участь у національному відродженні на Миколаївщині, розбудові демократичних партій, становленні Української православної церкви Київського патріархату, популяризації української вишивки. Вона почувалася щасливою — жертовні роки молодості не минули марно.

Коли не стало чоловіка, Марія Максимівна переїхала до доньки у Розівський район Запорізького краю. Мешкає тут уже 16 років. Незважаючи на поважний вік, активно цікавиться суспільно-політичними подіями, глибоко переймається долею українських солдатів у зоні проведення бойових дій на Донбасі. А свої молоді роки попри все горе згадує світло і гордо.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Хоч не осоромилися...
Читати
Гроші за економію
Читати
Порти відпливають
Читати
Розшукують зрадників
Читати
Краще нічого не приховувати
Читати
Український Клондайк
Читати
Порушуються права людини
Читати
Новий найкращий банкір
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове