Версія для друку До списку статтей Відлуння дитинства Іван СЕРГІЄНКО. с. Качанівка Охтирського району Сумської області. БАТЬКІВСЬКА
хата донині навіює мені теплі спогади. Ніби вчора мама орудувала біля печі кочергою
з блискучими держаками, витягуючи дека із запашними пиріжками. І борщу
наварила. «Ваню, Надійко! Сходіть до дідуся й стовчіть пшеницю на кутю. Та
дивіться гарненько обшугуйте», — дає нам настанови. Йдемо
рипучим снігом, прокладаючи стежину до дідусевого двору. «Можна у вас зерно на
кутю стовкти?» — запитую. «А чому ж ні? — відповідає дідусь. — Та чи зумієте?»
— «Певно, що так. Я вже товк. Нудна і довга це робота». Монотонно постукує
товкач. Сто, двісті, триста ударів... Уже й з рахунку збився. А тут і дідусь
нагодився корові сіна набрати. «Дай-но подивлюсь, як справи. Ой, щось не
веселить твоя робота. Піди набери сніжку зо дві жмені і вкинь до зерна».
Справді, так пшениця швидше й краще «кожушки» скидає. Весело розгойдую товкача
і живу передчуттям Святвечора. Санним слідом бігтиму на хутір до тітки Насті та
до хрещеної тітки Шури. У вузлику кутя з узваром, пиріжки, кільце ковбаски,
прикопчене сальце. Відчуваю навіть, як прилипають до рук цукерки-подушечки,
грудка цукру, а в кишені торохтять горіхи, та ще й не одного карбованця матиму.
А попереду ж іще ціла низка свят: колядування, засівання, щедрування. У такі
дні господарі чекали на нас і гостинно обдаровували цукерками та іншими
смаколиками... Версія для друку До списку статтей | |