Архів
П’ятниця,
12 січня 2018 року

№ 3 (19550)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей
  • Наболіле

Остання надія

Ігор РОЖКО,

начальник «Оржицького бюро правової допомоги».

Полтавська область.

ГРИГОРІЙ Петрович Третяк — 84-річний мешканець села Тарасівка Оржицького району на Полтавщині. Він разом із дружиною, такою ж хворою і немічною, ще намагається сам поратися по господарству. А коли треба залагодити якісь справи у райцентрі, купити продукти чи ліки, Григорій Петрович на інвалідному візку долає сім кілометрів до Оржиці. Останнім часом бувати там чоловікові доводилося часто. Бо, як сам зізнається, потрапив у халепу, виходу з якої на сьогодні не бачить. Уже двічі брав участь у судовому засіданні, чекає третього. Та про все по порядку.

Перед своїм від’їздом із села 2003-го двоюрідна сестра Григорія Петровича Любов Філатівна домовилася, що той доглядатиме її хату і дворище, прибиратиме могилки рідних. Натомість залишила йому довіреність, завірену в Плехівській сільраді, на право користування своїм паєм. Старенький чесно й сумлінно виконував усі сестрині настанови, із паю одержував, як він сам каже, «дивіденди», а гроші відсилав їй. Із часом хату продали, а землею Григорій Петрович продовжував користуватися. За декілька років Любов Філатівна занедужала й померла. Григорій Петрович найняв адвоката і довірив вести справу про успадкування земельного паю покійної двоюрідної сестри. Минали місяці, а справа не зрушила з місця. Розгублений і розчарований, він почав шукати іншого захисника. Після того як нарешті було подано заяву до суду, вже на першому його засіданні з’ясувалося, що на цей наділ також претендує небіж Любові Філатівни. Це й стало причиною перенесення розгляду судової справи.

Тепер подружжя Третяків — інваліди, ветерани війни і праці — не уявляють, як житимуть далі: все найнеобхідніше дорожчає, заощадження в Ощадбанку заморозили навічно, пільги відібрали. Та найболючішим моментом у всій цій справі вважають зраду сусіда Олександра Волика, до якого звернулися, щоби свідчив у суді. Адже той добре їх знає і навіть свого часу був боярином на їхньому весіллі. Тепер же його син Іван вирішив із батьківською допомогою збагатитися на шмат землі. Поїхав у сусіднє село Наріжжя Семенівського району, відшукав там небожа покійної Любові Філатівни й запропонував після вступу у права спадкоємця переоформити той пай на нього. Грошей на переоформлення документів не шкодує...

Сумно слухати цього старого чоловіка, боляче дивитися, як він ледве пересуває ногами, спираючись на палиці. Він слізно благає допомогти йому скласти листа до газети. Переконаний, що коли люди в Тарасівці, Наріжжі та й усій Україні прочитають про його біду, то напишуть відгуки, а односельці Воликів осудять їх. Тоді, можливо, ті схаменуться й відмовляться від своїх посягань. Цей земельний пай украй важливий для Григорія Петровича, бо з ним пов’язані всі його надії на забезпечення йому того відрізка часу, який залишилося прожити на цьому світі.

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове