Наша пошта

• Чим душа багата

З теплом і турботою

Світлана ТУБІНА.

Рівненська область.

СВІТЛАНА Мельник очолює Новосілківську сільраду, що у Здолбунівському районі Рівненщини. Люди кажуть, господарює справно. Енергії й тепла в жінки вистачає на все: і проблемами односельців перейнятися, і огорнути теплом та любов’ю п’ятьох власних дітей і вісьмох сиріт, яким разом із чоловіком Леонідом подарувала другу родину.

Побравшись, подружжя вирішило розвивати власне господарство. Облаштували простору теплицю, вирощували на продаж розсаду, заклали сад, тримали підсобне господарство. Віддавали сили землі, а вона їм віддячувала врожаями. А тим часом і родина поповнилася — крім старших Юлі та Дениса, народилися один за одним іще троє синів — Артем, Максим, Едуард. Але Світлані та Леоніду судилося зігріти любов’ю і турботою не тільки власних дітей.

— Я поралась на кухні, був увімкнений телевізор, а звідти — соціальна реклама: маленьке хлопченя просить, щоб його усиновили, каже, що мріє про сім’ю. «Давай заберемо цього хлопчика до себе», — ні секунди не вагаючись, мовила до чоловіка.

Зателефонувала на гарячу лінію. А вже незабаром дорога подружжя пролягла до Мізоцького будинку-інтернату. Так у Мельників спочатку з’явилися п’ятирічний Олежик із сестричкою Олею, затим Іванка, Юра, Світлана, Дмитрик, Карина і Тарас.

Аби давати всьому раду, обов’язки в родині чітко розподілені. Мама готує їсти (одного лише борщу доводиться щоразу 20 літрів варити), старші хлопці доглядають за худобою, Іванка миє посуд, Карина в кухні прибирає, а меншенькі двір підмітають. Усю важку роботу виконує тато. А якщо треба город прополоти, зібрати картоплю чи сіно — вже всією родиною виходять у поле.

— Ось наш сад, а це п’ять соток полуниці посадили, — веде обійстям Світлана Степанівна. — Тримаємо шестеро свиней, корову. Треба, щоб діти були нагодовані. У мене серце кров’ю обливалося, коли бачила, як вони попервах ховали котлети під матрацами, боячись, що наступного дня не будуть ситі... А ще будинок розбудували, щоб було усім затишно, й літній басейн для діток облаштували.

Юля і Денис уже випурхнули з батьківського гнізда, обзавелися власними сім’ями й подарували бабусі з дідусем трьох онуків.

А два роки тому Світлана Мельник стала сільським головою. Вагалася, переживала. Та чоловікове: «У тебе все вийде!» — переважило ці сумніви. І таки вийшло. Змінам, які за незначний період часу відбулися, люди раді.

— У селі чисто: все прибирається, обкошується, навпроти сільради облаштовано дитячий майданчик, зроблено капітальний ремонт у клубі, на кладовищі встановили нову огорожу, — розповідає місцева жителька Галина Кирильчук. — А що вже тішимося білощебеневій дорозі, якою тепер можна проїхати навпростець від нашого села до Рівного, то й не передати. Не один рік цього добивалися.

Зі свого боку Світлана Степанівна вдячна односельцям за розуміння й підтримку у всіх починаннях. А на майбутнє має чимало планів, як зробити село ще затишнішим.

На фото автора: родина Мельників.