Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Традиції

Скарб шести поколінь

Євген ЦИМБАЛЮК.

Рівненська область.

Жіноча хустина… Накинута на плечі, зав’язана під підборіддям чи «кулинкою» або з перекинутими через плече кінчиками. Тернова, строката, однотонна хустка завжди була не тільки необхідним предметом жіночого гардероба, а й окрасою, підібраною до лиця, ознакою смаку хазяйки, символом достатку і, звісно, своєрідним оберегом. Тому часто передавалась від мами до доні, від бабусі до онуки.

ПРОТЯГОМ декількох років працівники Млинівського краєзнавчого музею проводили надзвичайно цікаву експедицію з пошуку волинських хусток, а водночас — звичаїв, легенд, народних традицій, пов’язаних із ними. Копітка праця увінчалася окремою експозицією у музеї найколоритніших, художньо і навіть історично значиміших хустин.

— У сучасному відродженні народних традицій хусткам приділяється дещо менша увага, ніж, скажімо, сорочкам чи рушникам. І даремно. Адже споконвіку хустина була дзеркалом жіночої душі, честі, любові, — розмірковує науковий співробітник музею Вікторія Лещук. — Тому, віддаючи данину шани хустці, ми вирішили зосередитися і на людських долях, пов’язаних із ними, і родинних традиціях. А таких багато. Ой як багато…

Так, жителька Млинова Валентина Мервінська зберігала весільну хустку, у якій поєдналися воєдино світлі й темні кольори — туга і радість. Втративши чоловіка, вона вдруге виходила заміж, тож вибрала таке тло хустини, аби зберегти в ньому пам’ять про першого чоловіка і напророчити щасливу долю з другим. У колекції зібраних хусток є куплена за продане теля. Така її була вартість іще «за Польщі». А придбали її прості селяни, які від ранку до ночі трудилися, щоб зробити гідний подарунок доньці, коли вона йшла до шлюбу. Цікавими є також хустки, якими перев’язували руки воїнам, проводжаючи їх на війну. До речі, ця традиція збереглася й понині. Бо, коли запрацювала виставка, до організаторів звернулися мешканці села Пекалів і передали до музею хустку-оберіг, яка вже повернулася з воїнами АТО із далеких доріг.

Не найрозкішнішим, але поважним експонатом колекції є «царська» хустка директора музею Катерини Тимощук, яка слугувала оберегом їхній родині протягом трьох століть.

— Її моїй прабабці Федоньці пов’язала на весіллі свекруха, знявши за звичаєм з нареченої вельон, — розповідає Катерина Андріївна, — А їй вона теж дісталася у спадок. Отож наш раритет зігріває і захищає уже шість поколінь. Звісно, раніше її тримали лише про свято, зберігали у скрині, а згодом і в шафі, кладучи зверху усього іншого одягу. Тому, незважаючи на роки, хустка й понині має презентабельний вигляд. І тільки якщо бути прискіпливим, то можна помітити на ній три маленькі дірочки.

Хоч у підготовці експозиції організатори усю свою увагу зосередили саме на жіночих хустках волинського зразка, не змогли утриматись, щоб не похвалитися й оберегом, який представляє інший регіон — закарпатський. Родина Татарчуків із Млинова передала до музею вишитий жіночий костюм, до якого входить і розкішна квітчаста хустка, що у давнину замінювала фату.

Що не хустка — то справжнє диво, витвір людських рук і сердець. Облюбовані, пов’язані з жіночою красою і долею, скільки вони бачили на своєму віку! І досі живуть, тримають у собі таємниці своїх власниць, історію віків. І, звісно, хочеться вірити, позитивну енергетику, яку передають із покоління в покоління.

На фото автора: учасниці експедиції — працівники музею Ірина Тимощук, Надія Панько, Катерина Тимощук, Вікторія Лещук.