Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Золото, золото

Спішу до вас через роки

Від імені рідних —
Світлана КРЮЧКОВА.

м. Запоріжжя.

Немає в житті кращої дороги, ніж дорога до отчого дому. Скільки разів я в цьому переконувалася, їдучи до рідної Благовіщенки, що у Більмацькому районі. Там живуть мої батьки, якими я дуже пишаюся. 50 років тому поєднали вони долі і йдуть по життю пліч-о-пліч у скруту і в години радості.

БАТЬКИ Валентин Дмитрович і Лідія Олексіївна для мене і моєї сестри — взірець у всьому. У селі їх поважають і цінують. Працювали на освітянській ниві за покликом серця, сотням учнів прищепили любов до точних наук, допомогли стати гідними людьми.

Буваючи вдома, завжди дістаю з шафи сімейний фотоальбом і гортаю його. Це наша сімейна реліквія, найбільша цінність. Ось тато, ще зовсім юний, студент Гуляйпільського технікуму. У важкі і голодні післявоєнні роки здобував там освіту. А ось він у Запоріжжі в педагогічному інституті — через рік стане дипломованим учителем математики.

Ось на цьому знімку батько стоїть серед сільської дітвори у Благовіщенці, куди повернувся після навчання. Невдовзі йому довірили очолити вчительський колектив. Коли батько був директором, побудували нинішню школу, в якій він зустрів свою долю. На одній зі світлин — її відкриття. На цьому фото є й мама...

А це незабутня мить далекого 1967 року: гарні щасливі тато і мама. Я так милуюся ними! Крізь десятиліття пронесли вони почуття, не розпорошили на життєвих перехрестях повагу і любов, турботу і ніжність.

Перегортаю альбом і бачу наш будинок — новий, великий, світлий. Так багато у ньому батько зробив власноруч. Поруч хати — гарний садок, кущі троянд та півоній. Мама завжди встигала навести лад у господарстві, приготувати щось смачненьке. А як світяться від щастя очі моїх батьків на світлині, де вони тримають на руках мене та сестричку.

Гортаю останні сторінки сімейного альбому і згадуються слова відомої пісні: «Будуть онуки, потім життя знову почнеться з початку…» Ось на фото мама і тато разом з онуками Сашком та Дмитриком. Мабуть, це і є вершина щастя — мати гарних та вдячних дітей і онуків.

Хай ще довго доля посилає мамі й татові здоров’я, сімейне благополуччя і затишок. Хай щастям, гомоном дітей і щебетом онуків повниться їх домівка.