Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

•  Зустрічі з митцями

Українські обереги Олени Поліщук

Розмову вела
 Олена КОЩЕНКО.

Олена Поліщук живе і працює в Умані на Черкащині. Вона заслужений майстер народної творчості України, володіє рідкісним декоративно-ужитковим мистецтвом — побутовий настінний розпис. Її унікальні за сюжетами роботи є окрасою музеїв не лише України, а й закордоння. Доробок Олени було представлено на виставці у Державному історико-архітектурному заповіднику «Стара Умань». Саме там ми й зустрілися.

— Олено Василівно, мені ще не доводилося бачити, щоб декоративний розпис так рясно був умаяний вишнями. У вас вони так гарно квітують і зріють! Навіть дерева життя є вишневі.

— Дуже люблю це дерево, без якого за всіх часів важко уявити сільську господу. В Україні вишня — одвічний символ материнської любові та відданості, рідної хати, а ще вродливої дівчини або молодої нареченої. Найчастіше свої «вишневі» твори присвячую найсокровеннішим почуттям, а також духовним скарбам народу — українській народній пісні, творчості Тараса Шевченка, Василя Симоненка та інших славетних митців слова.

— Ваша персональна виставка загалом вражає багатющою тематичною палітрою. Звідки бере витоки такий хист?

— Із дитинства. Я народилася в сім’ї хліборобів у селі Яблунівка Лисянського району на Черкащині. Мою матусю, Валентину Хомівну Огниву, Бог наділив надзвичайно чутливою до краси душею. Вона гарно малювала, вишивала рушники і килими. І мене з братом змалечку заохочувала до творчості. Купувала зошит і робила з нього для нас дві саморобні розмальовки. Це були 1950-ті — дуже бідні у селах роки, коли навіть кольорові олівці було важко придбати. А в нас був справжній скарб — олівець із розділеним на сегменти грифелем, який мав зелений, синій і червоний кольори. Згодом мама прихилила мене до декоративно-прикладного розпису. Пам’ятаю, як перед Великоднем ми з нею чепурили хату. Мама ножем розділила навпіл картоплину і на кожному зрізі вирізьбила штампик-трафарет — квітку і гусячу лапку. Затим на борошняному клейстері розбовтала природні фарби. Все це призначалося мені — випало зобразити на комині узори… Такими були мої перші кроки у світ настінних мальовок, в орнаментах яких згодом мені відкрилася безмежна скарбниця народної мудрості.

— Проте вашим роботам притаманний особливий стиль, самобутній і витончений почерк. Маєте художню освіту?

— За фахом я педагог. Закінчила Київський державний педагогічний інститут імені М. Горького (нині це Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова), а згодом і аспірантуру Уманського державного педагогічного інституту (нині вже університету) імені Павла Тичини. Але потяг до малювання і розписування — друге моє покликання. Саме там, в аспірантурі, примітив мій хист науковий керівник професор Володимир Григорович Кузь, великий шанувальник і поціновувач народного мистецтва. Він спрямував мене у це русло, наставляючи словами: «Кожний педагог, ким би за фахом він не був, має ще й бути оберегом і провідником до наступних поколінь української звичаєвої та побутової культури — володіти якимсь народним ремеслом, щоб передавати його секрети наступним поколінням». І це мене окрилило. Я поринула у творчі пошуки. Бракувало знань з історії і техніки давнього народного розпису. Засіла за наукові розвідки краєзнавців-етнографів, з яких відкрила для себе неймовірно гарні настінні розписи хат на Уманщині, у селах нижнього Придніпров’я, де жили потомки запорожців, у Подільській губернії, низці сіл Одеської, Миколаївської, Херсонської та Київської областей.

— На виставці бачу багато пічних орнаментів із квітучою рослиною у вазоні. Й вони підписані: за мотивами давніх розписів Уманщини.

— Це данина шани моїм талановитим землякам. Колись у наших селах повсюдно побутував настінний розпис. Його провідним мотивом якраз було дерево життя — одвічний вселенський символ материнського начала і неперервності життя.

— До речі, така традиція повертається…

— Зараз багато українців намагаються прикрасити свою оселю народним розписом. Але віднайти його класичні зразки дуже важко... Піч потрібно розмальовувати і розфарбовувати по білому полю. І тільки пензликом, який тримаємо в пальцях так, як складаємо їх для молитви… Кожному до снаги прикрасити свою оселю нескладним, але самобутнім розписом, який радуватиме щодня.

— Хотілося б, щоб азам цього мистецтва ще десь навчали.

— Цій справі присвячую своє життя, пропагуючи мистецтво декоративно-прикладного розпису у дитсадках, школах, в Малій академії наук, вишах. Дуже патріотична, талановита і чутлива до прекрасного зростає у нас молодь. Це добрий знак для України. А все починається з родинного «дерева-кореня». Хочеться, щоб у всіх моїх співвітчизників воно мало міцний стовбур і рясно родило добробутом і чеснотами. У мене самої двоє дітей і вже четверо онуків. Щаслива ними.