Наша пошта

• Роздум

Тепло обжитої оселі

Іван СЕРГІЄНКО.

с. Качанівка

Охтирського району

Сумської області.

ЦЬОГО літа я зробив екскурсію-турне своїм рідним краєм. Заїхавши в село Неплатине, зупинивсь у Вентальській улоговині. Порівнював побачене з тим, що було за часів моєї молодості. Тоді ми, будучи студентами, стрибали із верби в прозору глибочінь ставу. Неподалік дядьки рибалили, поряд гомонів дитячими голосами пляж, а за ставом на горі паслися коні. Нині і в цьому куточку завмерло життя. Емоції мене переповнювали... Того дня побував у навік запустілих Кударях, Перелузі, Софіївці, Коновалику. В останньому ще зовсім недавно вирувало життя, адже Коновалик вважався радгоспом із вирощування цукрових коренів, який відносився до Чупахівської селищної ради. Щорічно сюди приїздило багато молоді на прополювання буряків. Гармоніста з його веселими піснями було чути навколишнім селам та хуторам далеко за північ. Сьогодні тут пустка. Лиш окремі занедбані сади нагадують, що колись у цих краях жили люди. Села дедалі порожніють через безперспективність. Добре тільки там, де збереглося господарство, скажімо, як сільгосппідприємство «Комишанське». Тут у лідерах не лише рослинницька, а й тваринницька галузі, тому й красномовні показники в роботі. Очолює його Володимир Іванович Зубко. Люди не тікають із села, бо мають стабільні заробітки. Побільшало дітей у школі.

«А ви в ярмі падаєте та якогось раю на тім світі благаєте?» — писав Т. Шевченко. Наш рай поки що тут, його лише треба впорядкувати. Й тоді хата знову стане гарантією осілості поколінь, поповниться дитячим сміхом і теплом обжитої оселі й гостинно відкриє двері посівальникам і троїстим музикам...