Архів
П’ятниця,
17 листопада 2017 року

№ 90 (19535)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Брюссель сердиться

ПОЛЬЩА. Європарламент запустив санкції проти країни.

Докладніше...
Brexit невідворотний

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Парламент призначив голосування щодо заключної угоди з Євросоюзом про вихід зі спільноти.

Докладніше...
Албанці свого домоглися

МАКЕДОНІЯ. Албанська мова стала другою офіційною в країні.

Докладніше...
Антикорупційний військовий путч

ЗІМБАБВЕ. У столиці Хараре армійські підрозділи здійснили антивладний переворот.

Докладніше...
Ядерна кнопка для Трампа

США. Вперше за 40 років конгрес почав розгляд повноважень президента щодо запуску ядерної зброї.

Докладніше...
Проти екстремістів у владі

АВСТРІЯ. У Відні тисячі людей протестували проти ультраправих в уряді.

Докладніше...
Полювання на невгодних

ТУРЕЧЧИНА. Влада оголосила про введення комендантської години на південному сході країни.

Докладніше...
Винуваті дощі та забудовники

ГРЕЦІЯ. Тривалі зливи спричинили потужну повінь в околицях Афін.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

Хліб у степу важкий завжди

Василь ПІДДУБНЯК. Херсонська область.

На фото автора: голова правління СТОВ «Мрія», заслужений працівник сільського господарства України Леонтій Новак.

Після затяжної посухи листопадові дощики хоч трохи «розмочили» тривогу у душах степовиків. Опади підігнали в рості озимину на парових попередниках, пробудили насіння, яке кілька тижнів безнадійно лежало у сухому ´рунті.

ПОВЕСЕЛІШАВ і голова правління СТОВ «Мрія», що у Білозерському районі, заслужений працівник сільського господарства України Леонтій Новак, запропонував поїхати і подивитися на «кращий, ніж в усій області», озимий ріпак.

Леонтій Миколайович не перебільшував: зелене поле, оповите осінньою мжичкою, аж саме, здається, раділо з того, що в зиму ввійде як слід підготовленим.

— Чи важкий нинішній рік? А коли вони для нас, хліборобів, легкими бувають?— відповідає на запитання кореспондента керівник «Мрії». — Тут роки краще так ділити — важкі й дуже важкі. Що стосується нинішнього надто примхливого щодо погодних умов року, який уже практично завершений, то він для нас за врожайністю ранніх зернових, ріпаку, соняшнику загалом був непоганий. На богарних землях пшениці ми отримали по 38 центнерів із гектара, на зрошенні — близько 50. Кожен гектар озимого ячменю дав нам на богарі 36 центнерів зерна, на зрошуваних полях — 48. Все зерно — лише другого класу.

— Зрошуваних земель у господарства багато?

— Як сказати… На зрошенні працювало цього року дві дощувальних машини «Кубань».

— Але ж у вас, знаємо, таких машин більше…

— Більше, та що з того? Наші «добрі сусіди» (приватне підприємство «Космополія»), наче спеціально, переманили на свій бік власника одного із земельних паїв. І земля ця стала «островом» посередині 200-гектарного поля. І через цей «острів» ми не мали змоги включити в роботу поливну техніку. Де я тільки не був, навіть до голови облдержадміністрації дійшов, щоб допомогли розрубати цей «космополітичний» вузол, — не добився нічого. Через недосконалість земельного законодавства, неспроможність влади вплинути на непорядних людей три «Кубані» у нас нинішнього року стояли на приколі.

— І скільки хліба через цю штучну перешкоду втратили?

— Багато! Десь півтори тисячі тонн, не менше. Гадаю, що не тільки я від черезсмужжя потерпаю. Тут треба щось робити. Забирає власник із великого масиву свою землю, хай одержує її скраю поля, а не посередині. Тоді бажаючих завдавати господарникам шкоду буде менше навіть у нашому Білозерському районі. Або надати владі на місцях право впливати на таку ситуацію, як у нас.

— Що з соняшником? Згорів?..

— Я б так не сказав. В цьому році ми соняшник не зрошували, однак по 16 центнерів зерна з гектара одержали.

— Леонтію Миколайовичу, що важливіше для одержання пристойного врожаю — зрошувати поля водою, яка з року в рік усе дорожчає, чи суворо дотримуватися технології вирощування культур?

— І те, і те важливе, а за великим рахунком, зрошення — це складова технології рільництва. Окремо хотів би зупинитися на такому резерві врожайності, як парові площі. І що б хто не говорив, а пар є пар, особливо у нас, на півдні, та ще й в умовах переходу більшості господарств на дідівську, трипільну, систему вирощування сільгоспкультур. Які це культури? Пшениця, ячмінь, соняшник, ріпак.

— І повертається соняшник на попереднє місце не через п’ять років, скажімо…

— У нашому господарстві — через три роки.

— Так це ж не зовсім добре…

— Не зовсім, але не так багато у нас землі, а відтак і культур, щоб можна було маневрувати. Зрештою, сучасні системи обробітку землі, добрива, засоби захисту рослин дають змогу працювати і з «трипілкою», але… Соняшниковим плантаціям дошкуляє така пошесть, як заразиха. Рослини-паразити буквально нищать посіви на очах. Але, виявляється, і із заразихою, або вовчком, можна успішно боротися. Нещодавно ми їздили до Києва, в Національну академію аграрних наук України, по технологію боротьби з рослинами-паразитами. Спробуємо… Якщо не вийде, доведеться так планувати посівні площі, щоб соняшник повертався на попереднє місце через 4-5 років.

— Польові роботи, як ви сказали, практично завершені, й зараз голова болить за урожай наступного року…

— Ви точно сказали: саме болить! Ось уже три місяці, як у нас не було дощу. Щоправда, невеличкий дощик випав наприкінці серпня. Ми відразу по парах і після пшениці посіяли ріпак. Прекрасні сходи свідчать про те, що врожай буде. Навіть коли зима, як обіцяють синоптики, буде суворою, ріпак перезимує. Це кажу із практики.

А от зернові… Озимину ми змушені були сіяти в суху землю. Закінчили сіяти до 10 жовтня. На 70 відсотках парових площ насіння зійшло і рослини розкущилися, на інших попередниках сходів практично нема. Але недавно пройшов дощик, на 5-7 сантиметрів відволожив земельку, і якщо листопад видасться хоч би відносно теплим, то пшеничка може зійти і навіть розкущитись. І це нас хоч трошечки радує.

— Воно то так. Але ж може статися й по-іншому.

— На цей випадок ми вже заготовили необхідну кількість ярого ячменю для підсіву і пересіву частини озимого клину. Домовилися також про закупівлю насіння гороху, під який відведемо 200-250 гектарів.

Зараз уся техніка з поля виведена, її тепер у селі чути — оремо людям городи, причому безоплатно.

— Щось не чути в конторі голосів пайовиків…

— А ми з ними за оренду земельних паїв стовідсотково розрахувалися ще кілька тижнів тому. Розплачувались і грішми, і пшеницею, і ячменем — хто чим бажав. Із деякими людьми відсотків на 15 розрахувалися уже й за наступний рік. Проте щодня по п’ять-шість ходаків приймаю: земляки просять допомогти то ліки купити, то грошима на операцію. Нікому не відмовляємо, бо ж у людей біда!

— Напевне, і перебіжчиків до інших орендарів, що багато обіцяють, поменшало…

— Майже нема! Люди у нас розумні й уторопали, хто є хто — вдруге на вудочку не попадуться… Правда, п’ятеро обманутих прийшли до мене і мало не плачуть: «Ні грошей не віддають, ні документів…» Тут я нічого вдіяти не можу, хіба що поспівчувати.

— Шукай, як кажуть, вітра в полі. А ви ж у Надеждівці свій…

— Можна сказати, що так: очолюю господарство уже 21-й рік, син Олексій у керівництві — двадцять років. Він прийшов сюди зразу після закінчення сільськогосподарського інституту, закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію. Справу свою знає, не боїться експериментувати. В тому, що врожай нинішній в нашому господарстві — один із найкращих у районі, немала і його заслуга. Це вже нове покоління керівників, на яких вся надія.

Збереглася в господарстві переробка, зокрема діють млин і олійниця. Самі хліб печемо. До речі, він у нас дешевший, ніж будь-де в області.

— Скажіть, Леонтію Миколайовичу, про соціальну сферу не забуваєте?

— Гріх забувати! Адже ця сфера не існує окремо від наших же людей. От є у нас три ФАПи — у Зорівці, Знам’янці й самій Надеждівці. Щойно завершили ремонт фельдшерсько-акушерського пункту в Зорівці. Поставили нові вхідні двері, купили для обігріву масляні радіатори, закупимо необхідні медикаменти… Допомагаємо школі, дитсадочку, аякже!..

— Як будете святкувати День працівників сільського господарства?

— Як завжди. Запросимо всіх співробітників підприємства, ветеранів села у сільський клуб, вручимо подарунки, премії. Приїдуть із Херсона артисти — святковим концертом народ порадують… А там — нові будні й надія на те, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Хто-хто, а ми, селяни, надії не втрачаємо, хоч вона часто нас і обманює.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Курити не по кишені
Читати
А зарплату отримують
Читати
Кому довіряє Донбас
Читати
Прикрашають, бо геть блідо
Читати
Реальні гроші з-за кордону
Читати
Почали запасатися
Читати
Поїхали...
Читати
Зазнають збитків
Читати
Америка інвестує
Читати
Ще й туди безвіз
Читати
Покинуті напризволяще
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове