Архів
Вівторок,
7 листопада 2017 року

№ 87 (19532)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Здались поліції

БЕЛЬГІЯ. Колишній лідер Каталонії Карлес Пучдемон і ще 4 урядовці здалися владі Бельгії.

Докладніше...
Є чимало спільних справ

НАТО. Вчора глава Пентагону прибув до Європи з п’ятиденним візитом.

Докладніше...
Посилюють тиск

ЯПОНІЯ застосувала додаткові санкції проти Північної Кореї.

Докладніше...
Інтриги королівського двору?

САУДІВСЬКА АРАВІЯ. За звинуваченням у корупції затримано 11 принців і чотирьох міністрів.

Докладніше...
Оголошеної «революції» не сталося

РОСІЯ. 4 листопада Росією прокотилася хвиля протестних акцій опозиційних сил.

Докладніше...
Фактично — державний дефолт

ВЕНЕСУЕЛА реструктурує зовнішню заборгованість, яка становить понад 100 млрд доларів.

Докладніше...
Знову теракт

АФГАНІСТАН. У місті Чарікар стався теракт.

Докладніше...
Удар стихії

В’ЄТНАМ. На південне та центральне узбережжя обрушився потужний тайфун.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Як воно в людей

Без жодних посередників

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Більшість із нас має поверхове уявлення про суть адміністративно-територіальної реформи, яка впроваджується в Україні. Вона сприймається суспільством дуже неоднозначно. Населення в переважній масі категорично проти перерозподілу територій, зникнення одних районів, укрупнення інших. Але є й ті, хто вважає, що адмінреформа — єдиний шлях до розвитку громад.

ДИРЕКТОР закарпатського дорадчого центру «Terra Dei» Олександр Омельченко, неодноразово буваючи в Польщі, яка вже давно завершила перебудову адміністративно-територіального устрою, намагався якомога більше дізнатися про особливості польського самоврядування. Він охоче поділився своїми враженнями.

Найперша відмінність реформи по-польськи, зауважує пан Олександр, це те, що її доцільність і необхідність свого часу роз’яснили настільки грамотно й доступно, що вона стала зрозумілою абсолютно всім.

Друга — польські громади ні в кого нічого не просять. Це у нас гроші з Києва спочатку потрапляють в область, де депутати, лобіюючи інтереси своїх виборців, перетягують ковдру, тобто кошти, на свої округи, де далі ними розпоряджаються районні чиновники. Так створюється нездорова політична конкуренція — обираємо депутатом того, хто «крутіший», тож допоможе відремонтувати дороги-садки-школи. Ми поки ще досі кажемо, що десь «євровікна» вставив «наш» депутат (голова ОДА, голова ради), хоча робиться це за наші ж податки.

У Польщі все по-іншому: бюджети області, району й села (воєводства, повіту і гміни) не перетинаються. Без жодних посередників чи народних обранців воєводство отримує свої передбачені законом кошти, а село — свої. Центральні органи можуть ділити тільки ті гроші, які закон дозволяє їм витрачати на армію та інші загальнодержавні потреби. Рахувати фінансові надходження до села чи міста вони не мають права. Відповідно посадовець у гміні не є підлеглим керівника області чи міністра.

Адмінреформу поляки почали обговорювати ще у 1989 році. Саме тоді була оголошена «шокова терапія», яка стосувалася всіх сфер життя — економіки, освіти, сільського господарства, адміністративних устроїв. Головне завдання польські реформатори вбачали у швидких змінах, протягом шести місяців реформи мали запрацювати…

В Україні реформи не діють і через три роки. У чому ж причина? На думку Олександра Омельченка, причина успіху або неуспіху реформ — у свідомості людей. Маємо зрозуміти її доцільність, а саме: тільки громада розпоряджається власними коштами, їх не повинен ділити «центр», як було раніше.

«Звідки береться бюджет польського села чи міста? Це гроші, які заробляють громади завдяки місцевим податкам, власній господарській та комерційній діяльності, а також фінанси, які їм законно належать як частка загальнодержавних надхождень — акцизи, мито тощо. За спрощеною схемою це має такий вигляд: половину всіх надходжень отримує гміна, решту — повіт, воєводство і держава. Одержавши свій бюджет, село самостійно вирішує, куди й скільки витрачати. У нас поки що навпаки — Київ розпоряджається майже всіма коштами, а регіони залишаються у ролі прохачів».

Звісно, у Польщі й тепер одні регіони бідніші, інші багатші, є певні загальнодержавні проекти фінансового «вирівнювання», але принцип для всіх один — якщо гміна вважає, що їм потрібно 20 урядників (працівників сільради), утримуйте їх, а якщо за ці гроші краще дорогу залатати, то це теж її право. Громади навчилися збільшувати свої доходи за рахунок економії і залучення інвестицій. Вони обходяться без зайвих урядовців, у них немає, наприклад, райвно.

Щоб збільшити свій бюджет, «сільради» гмін, окрім своєї чиновницької роботи, займаються комерційною діяльністю. Вони створюють підприємства, продають продукцію — прибутки йдуть на користь усіх.

«Поляки дбають про залучення інвестицій, — веде далі Олександр. — Місцеві уряди докладають усіх зусиль, аби будувати у себе підприємства: змагаються за кожного потенційного інвестора, обіцяють преференції, можуть звільнити від місцевих податків. Усе це для того, щоб створити робочі місця, розвивати інфраструктуру. З іншого боку — активна діяльність урядників упливає на їхню зарплату».

Якщо гміна чисельністю 500 чоловік бачить, що ощадливіше буде приєднатися до сусіднього органу самоврядування, а не утримувати цілий «уряд» з усіма секретарями і прибиральницями, то вона об’єднається, що дасть змогу використати свої кошти з більшою користю.

Отже, суть адмінреформи по-польськи у тому, що громади кожного села чи міста самостійно розпоряджаються грішми, які їм належать, відповідають за доцільне їхнє використання, обирають активних управителів, що зрештою призводить до підвищення рівня повсякденного життя мешканців.

Чи під силу нам, українцям, такі зміни?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Співпрацюватимуть із Росією
Читати
Залишимося без солі...
Читати
...і культурної спадщини
Читати
Азія ближче
Читати
Пальне здорожчає?
Читати
Подався до ФРН
Читати
Дожнивовуємо
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове