Архів
Вівторок,
24 жовтня 2017 року

№ 83 (19528)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Хочуть більше повноважень

ІТАЛІЯ. Жителі Ломбардії і Венето проголосували за розширення регіональної автономії.

Докладніше...
Конституційні санкції

ІСПАНІЯ. Центральний уряд схвалив застосування статті про обмеження самоврядування Каталонії.

Докладніше...
Буде другий тур

У СЛОВЕНІЇ відбувся перший тур президентських виборів.

Докладніше...
«Чеський Трамп» переміг

У ЧЕХІЇ завершилися дводенні парламентські вибори.

Докладніше...
Стратегічні родовища

СИРІЯ. Об’єднана коаліція на чолі зі США звільнила від бойовиків нафтове родовище Аль-Омар.

Докладніше...
Таки візьмуться за податки

США. Дефіцит державного бюджету сягнув майже 666 мільярдів доларів.

Докладніше...
Знову суніти проти шиїтів

АФГАНІСТАН. У Кабулі і провінції Гур терористи атакували мечеті.

Докладніше...
Із футболістів у мери

ГРУЗІЯ. Каха Каладзе став мером міста Тбілісі.

Докладніше...
Чума!

МАДАГАСКАР. На острові спалах чуми.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Розкажу про хорошу сім’ю

Драгуни

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Заїжджаючи в село Вербовець Виноградівського району, відразу помічаєш охайну капличку перед будинком, на даху якого майорить Державний прапор. Сьогодні вже стало звичним, що синьо-жовте полотнище видніється і з балконів багатоповерхівок, і на приватних подвір’ях, а ось 15 років тому національний прапор на будівлі, та ще в угорськомовному селі, привертав особливу увагу, а то й нерозуміння.

ГОСПОДАР оселі Володимир Драгун переконаний: Державний прапор є спільним символом миру для всіх, хто живе в Україні, незалежно від національності. Для нього український стяг став оберегом, який дає змогу почуватися вдома, живучи в угорськомовному селі. Сім’я перебралася сюди у 1990-х роках із Тячівського району. Приїхали, щоб здійснити давній задум — виростити красивий і щедрий сад.

Посадили його на 10 гектарах поблизу села. Обрали резистентні низькорослі дерева, тобто ті, що не потребують хімічного оброблення. Урожай із таких дерев скромніший, ніж із яблунь-груш, до яких застосовують інтенсивну технологію, однак екологічно чистий сад приносить здорові яблука. Тільки з них можна робити чисті натуральні напої, передусім для дітей. У Європі, каже пан Володимир, дбають про екологічно чисті продукти, існує культура здорового харчування. А в Україні абсолютно натуральних соків поки що бракує. Та що там бракує: невеличкий цех у селі Вербовець — поки що єдиний в Україні виробник напоїв без консервантів.

Шлях Драгунів до власного саду має далекий початок. Молодші з сім’ї — Володимир і Михайло — виростали серед плодових дерев, тож змалечку полюбили садівничу справу, що врешті й визначило їхню життєву мету. У важкі 1990-ті роки, часи трудової міграції, брати Драгуни, як і більшість односельчан, кинулися за кордон на заробітки. Там їм трапилася нагода плекати сади у чеському післяколгосп­ному господарстві, де вони, доглядаючи за деревами, вивчали сучасні технології садівництва. Минув час — і Драгуни, повернувшись додому, звели власні будинки, посадили сад, закупили переробне обладнання й виробляють натуральні напої з торговою маркою «Драгун». Поки що свого врожаю не вистачає, аби завантажити цех повністю, тому натуральні яблука закуповують в області — їх тут іще можна знайти.

«Свій сад ми обробляємо власними силами, — пояснює Володимир Драгун, — робимо це із задоволенням, щоб наші діти росли здорові. Маємо кількох партнерів на Закарпатті й у Києві, які забирають наші напої «Драгун».

Їхня робота уже заслужила визнання. Цього року на День Незалежності України батько Михайло Іванович отримав нагороду як найкращий підприємець Закарпаття.

Ще більше нагород у мами. Про Юлію Юріївну, поетесу, прозаїка, драматурга, фольклориста, невтомного організатора літературних подій, уже написано чимало, є відзнаки й медалі, у тому числі найвищого державного рівня. Прийшовши в літературу в зрілому віці, вона видає по дві-три книжки на рік, публікується у відомих українських журналах і за кордоном. Така потужна хвиля творчості визрівала дуже довго, із самого дитинства. Читаючи книжки, Юлія Драгун мріяла стати письменником, але щоденна сільська праця, заробляння на хліб насущний стали перепоною до омріяного. Зараз вона є співорганізатором літературного конкурсу для талановитих дітей. Завдяки підтримці синів і за участі освітян Юлія Юріївна зуміла зробити цей конкурс творчим майданчиком, де шліфується майстерність юних талантів.

Небайдужість родини Драгунів виявляється і в тому, що вони, сторонячись піару, допомагають дитячим та лікувальним закладам — купують ліжка й обладнання. Від початку російсько-української війни підтримують бійців і добровольців, зокрема 128-ї Закарпатської бригади. Тут стали у пригоді давні зв’язки з чеськими друзями, завдяки яким є можливість купувати солдатам найякісніше обладнання, взуття, камуфляжну форму. Підтримують Драгуни й тих, хто займається спортом, представляє наш край на всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

Сьогоднішній задум Володимира Драгуна — витягти село Вербовець із транспортної ізоляції. Адже добратися звідси до райцентру — справжня проблема з неприємними наслідками: пошкодженими колесами й амортизаторами, запізненнями на роботу, небезпекою для хворих, коли кожна хвилина має значення. Втім, невдовзі і її вдасться подолати: вже є домовленості з дорожніми працівниками.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Самореклама бюджетним коштом
Читати
Злочинність зменшується
Читати
Підкинуть техніки
Читати
Сума на субсидії — як на війну
Читати
У полоні
Читати
Рейдери активізувалися
Читати
Хабарі на державному рівні
Читати
Офшори популярності не втрачають
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове