Архів
Вівторок,
24 жовтня 2017 року

№ 83 (19528)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Хочуть більше повноважень

ІТАЛІЯ. Жителі Ломбардії і Венето проголосували за розширення регіональної автономії.

Докладніше...
Конституційні санкції

ІСПАНІЯ. Центральний уряд схвалив застосування статті про обмеження самоврядування Каталонії.

Докладніше...
Буде другий тур

У СЛОВЕНІЇ відбувся перший тур президентських виборів.

Докладніше...
«Чеський Трамп» переміг

У ЧЕХІЇ завершилися дводенні парламентські вибори.

Докладніше...
Стратегічні родовища

СИРІЯ. Об’єднана коаліція на чолі зі США звільнила від бойовиків нафтове родовище Аль-Омар.

Докладніше...
Таки візьмуться за податки

США. Дефіцит державного бюджету сягнув майже 666 мільярдів доларів.

Докладніше...
Знову суніти проти шиїтів

АФГАНІСТАН. У Кабулі і провінції Гур терористи атакували мечеті.

Докладніше...
Із футболістів у мери

ГРУЗІЯ. Каха Каладзе став мером міста Тбілісі.

Докладніше...
Чума!

МАДАГАСКАР. На острові спалах чуми.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • З літопису наших днів

Дорога додому

Олексій ЯРОВИЙ.

Донецька область.

Фото автора.

Двоповерховий будиночок між Гагрою і Піцундою Георгію мариться чи не щоночі. Увесь білий, між цитрусів та кущів винограду, посаджених його дідами. Там, в Абхазії, він зіп’явся на ноги, пішов до школи. Георгій закінчував одинадцятий клас, коли війна постукала прикладом у двері хати. Він записався добровольцем, узяв до рук автомата й пішов воювати.

ДО ЦЬОГО грузини й абхазці жили мирно. Сусіди ходили один до одного в гості, пили вино, смакували сиром і мандаринами. Грузин Георгій не розуміє, як між ними могла спалахнула ворожнеча. Ображеними абхазці ніколи не були: мали власну автономію, школи, університет, обіймали у своїй республіці ключові посади. Утім, місцевій корумпованій номенклатурі хотілося більшого: неподільної влади, що веде до багатства. Бо, як кажуть, маєш владу, маєш усе. А тут як тут і Росія «нагодилася», почала людям задурювати голови. Точнісінько, як у нас на Донбасі: абхазці, мовляв, усіх годують, а грузини хочуть знищити їх, їхню мову, культуру. Росіяни, каже Георгій, жити не можуть, якщо у сусіда не горить хата. Вони ще й соломи підкинуть, аби сильніше палахкотіло. І кидали: танки, «гради», міни, що прибували у тепер добре відомих і нам «гумконвоях».

Забродило таке криваве вино, що потрібні десятиліття, аби хміль роздраю вивітрився з душ. Та й чи вивітриться повністю? У Георгія вбили брата, кількох родичів... Вервечки біженців, десятки тисяч чоловіків, жінок, старих і дітей, зігнаних із землі, на якій вони народилися, рушили до грузинської метрополії.

Тоді у невеличкої Грузії відрізали, напевне, відсотків двадцять долин і гір. На моє запитання, чи могли вони не програти ту першу війну проти сильної Росії в Абхазії, Георгій відповідає одразу. Мабуть, не раз замислювався над цим.

— Ми б перемогли,— стверджує він,— якби не помилки тодішнього грузинського керівництва. Воно підписало мирні угоди, які зробили росіян миротворцями. Уявіть: люди, що воювали проти грузинів, стали миротворцями! Стережіться росіян, які кричать про мир, а несуть війну. Не дай Боже вашому урядові допустити російський контингент миротворчих сил. Отримаєте Абхазію і Південну Осетію на своїй землі.

Коли Георгій воював, у складі його підрозділу були й українці, які прийшли на допомогу Грузії. Настав час, каже він, віддячити Україні.

Майдан Георгій вважав внутрішнім питанням українців, тому там його не було. Приїхав сюди, коли Росія відібрала Крим й затіяла колотнечу на Донбасі. Було очевидно, що ФСБ взялася втілювати сценарій, апробований раніше в його країні. Слабка, розікрадена Україна зустріла окупантів і найманців кулями добровольців, які масово пішли на фронт. Серед них і Георгій.

Він уже тоді був досвідченим воїном. Окрім того, що набув досвіду в абхазькій війні, пройшов і російсько-грузинську, яка спалахнула за Південну Осетію. Чоловік служив у цей час у спецпідрозділі «Дельта», свого часу створений при міністерстві держбезпеки Грузії. Георгію важко зрозуміти, чому подібної структури, призначеної для антидиверсійної діяльності на непідконтрольній території, в Україні досі не існує. Вони працювали в тилу, знищували інфраструктуру ворога, підривали лінії електропередачі, автомобілі... Серед спецоперацій чільне місце посідало знищення командного складу противника. Премудростям диверсійної, розвідувальної роботи Георгій навчав українських добровольців.

— Він дуже класний спеціаліст,— каже про нього голова військово-цивільної адміністрації Красногорівки Олег Ливанчук.

Про чесноти і здібності грузинського фахівця розповідають інші, а Георгій здебільшого мовчить. Дивом мені вдалося вмовити його показати відомий будинок у Красногорівці. Там, на другому поверсі, де стіну подзьобали осколки, в одній з квартир він виявив «закладку»: новітню російську снайперську гвинтівку, боєкомплект і форму армії РФ... З’ясувалося, що квартира належить сепаратисту з позивним «Пушкін», який «на тому боці» очолює розвідувально-диверсійну групу ворога. Напевне, цією зброєю в час «Ч» хтось мав скористатись. У сусідній Мар’їнці траплялося: як тільки починалися артобстріли з боку бойовиків, у тилу нахабнів ворожий снайпер, який бив нашим хлопцям у спину. Завдяки Георгію у Красногорівці цього не було.

За що ж він воює, полишивши дружину-українку, яка народилася в Абхазії, доньку-випускницю? Лише за Україну? Ні, каже, насамперед за Грузію.

— Якщо Україна вистоїть, то імперія розпадеться, як картковий будиночок,— упевнений він.— Тут усе має вирішитися. Якщо не зараз, то цього не станеться ніколи...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Самореклама бюджетним коштом
Читати
Злочинність зменшується
Читати
Підкинуть техніки
Читати
Сума на субсидії — як на війну
Читати
У полоні
Читати
Рейдери активізувалися
Читати
Хабарі на державному рівні
Читати
Офшори популярності не втрачають
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове