Архів
П’ятниця,
13 жовтня 2017 року

№ 80 (19525)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Каталонська криза

ІСПАНІЯ. Каталонія відклала проголошення незалежності.

Докладніше...
День народного гніву

ФРАНЦІЯ. Понад 400 тисяч працівників бюджетної сфери одночасно вийшли на страйк у різних містах.

Докладніше...
Набирають легіонерів

РОСІЯ. Іноземцям дозволили воювати у лавах російської армії за кордоном.

Докладніше...
Нашим чорнобильцям таке і не снилось

ЯПОНІЯ. Суд визнав відповідальність держави за аварію на АЕС «Фукусіма-1».

Докладніше...
Наступ триває

ІРАК. Урядові сили відбили з-під контролю терористичної організації «Ісламська держава» місто Ель-Хувейджа.

Докладніше...
Ще й як доторканний президент

США. Сенатор Джон Маккейн звинуватив Дональда Трампа у затримці впровадження антиросійських санкцій.

Докладніше...
Потрійний теракт

СИРІЯ. У Дамаску впродовж доби прогриміли три потужні вибухи.

Докладніше...
Найвища кара вимагає «прозорості»

В ООН назвали країни з найбільшою кількістю страт.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Геополітика

Своя сорочка ближче

Михайло ГУБАШ.

Четвертий рік Україну лихоманить через окупований Донбас і анексований Крим. Ціна питання — сама державність найбільшої за площею в Європі країни. Чому ж так довго не вирішується ця проблема, адже над її розв’язанням, крім безпосередніх учасників — України та Росії, — так само напряму працюють такі гранди Євросоюзу, як Німеччина та Франція, а нещодавно ще й Сполучені Штати Америки приєдналися?

ЗДАЄТЬСЯ, що саме в цьому — кількості зацікавлених сторін — і полягає затягування процесу. Бо якби Росія та Україна, точніше їх керівні верхівки, мали б бажання завершити конфлікт, вони досягли б цього дуже і дуже швидко. Але таке порозуміння між двома учасниками навряд чи задовольнило б третю зацікавлену сторону, яка також має свої інтереси у розв’язаному політиками та тими, хто за ними стоїть, конфлікті.

Щоб це зрозуміти, нагадаємо ази сучасної міжнародної політики, зокрема дипломатії. Ще в середині позаминулого століття міністр закордонних справ і прем’єр-міністр Великобританії Джон Генрі Темпл (Пальмерстон) під час обговорення в парламенті британської зовнішньої політики проголосив: «У нас немає вічних союзників і у нас немає постійних ворогів; вічними й постійними є наші інтереси. І наш обов’язок — захищати їх».

Так, ці слова пізніше приписували іншому британському прем’єру — Вінстону Черчиллю, видатному діячеві наступного, ХХ, століття. Але тільки тому, що він часто цитував цю фразу і мав її за кредо. До речі, керуючись цим правилом, британські уряди, ліберальні й консервативні, прагнули максимально розширити вплив своєї країни в усьому світі, послабити суперників і усунути конкурентів із зовнішніх ринків. Вони вважали, що британські політичні ідеали (громадянське суспільство, правова держава, конституційні свободи тощо) є найкращими у світі, і вважали за потрібне нав’язувати їх іншим країнам. Згодом через різні історичні обставини цю естафету підхопили Сполучені Штати Америки. Тому й виник жарт про те, що обком — у Вашингтоні, а от ЦК таки у Лондоні...

Але повернімося до нашої теми. Не є секретом, що Україна належить до сфери інтересів не тільки своєї колишньої метрополії Росії, а і її нових союзників — західних партнерів, зокрема й США. І від такого ласого шматка (вибачте за це порівняння) ніхто з них відмовлятися не бажає, керуючись власними інтересами, замаскованими гарними словами про непорушність встановленого міжнародного порядку, дотримання певних принципів тощо. Все суто прагматично, як і вчив Пальмерстон. Так, трохи цинічно, втім — «Німеччина (Британія) понад усе!», «Велика Франція», «Москва — третій Рим», «Америка перша!» — це ж не я вигадав (серед авторів — Шарль де Голль і Дональд Трамп)...

Виступаючи з промовою на 14-й щорічній зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES), яка у вересні відбулась у Києві, 66-й Державний секретар США (2005-2009 рр.) Кондоліза Райс порадила нам, що треба робити: «Українцям я хочу сказати: доки є час, використовуйте його для зміцнення енергетичної незалежності, для формування гарного іміджу в очах населення східних областей».

І водночас попередила та «заспокоїла»: «Одним словом — не сидіть і не чекайте, доки міжнародне співтовариство назавжди ізолює Росію, цього не станеться, тому що вона залишається важливою країною».

Ось так. Не більше і не менше. Чи не нагадує це завершальні слова з виступу на 22-му з’їзді Компартії Радянського Союзу (1962 р.) її очільника Микити Хрущова: «Наши цели ясны, задачи определены. За работу, товарищи!». Тільки тоді гасло-завдання виголосив Перший секретар (КПРС) у Москві, а сьогодні — Державний (США), у Києві. Допрацювалися, товариші...

Можливо, хтось скаже: та хто вона така, ця пані, — лише «екс», а не чинний міністр закордонних справ Сполучених Штатів. Але «колишніх» у тому відомстві не буває, згадайте хоча б Генрі Кіссінджера, 56-го держсекретаря США. Тобто люди такого рангу публічно на офіційних заходах абищо від себе не кажуть, а їхні поради фактично дорівнюють наказам. А чи прислухатися до них і виконувати — то вже справа тих, кому вони адресовані. Супердержава, однак.

А тепер ще раз перечитайте слова Кондолізи Райс. Зрозуміло, що необхідно робити? Отож. Утім, розчаровуватися, протестувати або лементувати, посипаючи голову попелом, навряд чи варто. Холодний душ заокеанська гостя пролила і на президента РФ: «У Путіна є докази того, що рано чи пізно від санкцій втомлюються. Щоправда, цього разу є різниця — дуже велика підтримка санкцій, в тому числі з боку Ангели Меркель. США проводять таку політику, що адміністрація президента зовсім не може впливати на санкції. Тому, якщо Путін вважає, що все це скоро закінчиться, то він, напевне, не розуміє».

Кілька днів тому відбулася друга зустріч спецпредставника Держдепу США по Україні Курта Волкера з помічником російського президента Владиславом Сурковим. Багато хто чекає від їхніх перемовин якихось позитивних зрушень задля врегулювання ситуації. Втім, нічого, крім того, що їм окреслили їхні керівники, вони не вирішать — «наши цели ясны, задачи определены». От і працюють.

Уже після зустрічі Волкера і Суркова прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков у понеділок, 9 жовтня, заявив: «Зміни «на землі» не можуть бути забезпечені силами країн — учасниць нормандського процесу або інших країн, зокрема США. Вони можуть бути забезпечені тільки учасниками цього конфлікту, якими є Київ та Донбас. Для зміни ситуації «на землі» необхідна чітка наявність політичної волі в плані виходу не на подальше нагнітання конфронтації, а саме на розв’язання проблем мирними, політичними засобами».

Нагадаємо: раніше, відповідаючи на запитання, чому він не зустрічається із представниками «ЛДНР», Волкер сказав, що нема сенсу розмовляти з тими людьми, які не є самостійними у своїх діях.

От і гадай, чим усе закінчиться й чи закінчиться взагалі? З одного боку, теоретично Пєсков має рацію, коли каже, що не можна вирішувати чиюсь долю без їхньої участі (в даному разі це стосується ОРДЛО, але в іншому — і України в цілому). З другого боку, позиція Волкера є стовідсотково правильною. Тож знову за рибу гроші?

А річ у тому, що без певного компромісу з обох боків мирне розв’язання будь-якого конфлікту неможливе. В іншому випадку це буде або перемога, або поразка. Тож має бути бажання. Обопільне. Але в нашій ситуації бачимо лише інтерес. Державний. В усіх «зацікавлених» сторін. Немовби в України нема таких інтересів. Ось так і робиться «політика», хай їй трясця...

Висновок із цього один: не варто очікувати, що хтось щось зробить тобі задарма або вирішить за тебе твоє ж проблематичне питання. Бо на словах він твій друг і союзник, а як до справи доходить, то в нього свій інтерес з’являється. Яскравим прикладом може бути Польща, яка, підтримуючи територіальну цілісність України і не визнаючи «ЛДНР», не гребує купувати їхній «терористичний» антрацит. Та й не тільки вона, кажуть, купує, а й інші європейські країни.

Як не крути, а своя сорочка до тіла ближче...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Хто годує країну...
Читати
...А хто обкрадає
Читати
Субсидіантів «уріжуть»?
Читати
Скоро не буде кому рятувати
Читати
Вигідна сіра зона
Читати
Дожилися
Читати
На додаток до дорожньої «війни»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове