Наша пошта

• Рядки з листів

Надія не згасає

ТАК ЗВАНА боротьба з корупцією — лише чергова імітація реформ, включно зі створенням кількох державних антикорупційних структур та спеціалізованого суду. Марні надії, бо «боротьбисти» тим же миром мазані, з тієї самої пляшки коньяк п’ють, розслабляються часто-густо разом у тій же сауні. І єднаються вони навколо того ж таки золотого батона. Тож чиновники-корупціонери, втративши професійну й людську честь, почуття обов’язку перед народом, від імені якого нерідко нахабно глаголять, і далі напускатимуть туману боротьби з глибоко вкоріненим суспільним лихом. А якби мали бажання очиститись від нього, то давно запозичили б досвід цивілізованих країн, де будь-який розголос про чиновника-корупціонера чи порушника інших законів змушує його піти у відставку навіть без намагання виправдатись у суді.

Для України щодо цього може бути результативним додаткове нововведення: кошти чиновників, публічно запідозрених у корупції, порушенні інших законів (хоч би вуличного руху) і яких не виправдав суд, повинні повертатись на користь пограбованого народу. Такого закону вимагають інтереси суспільства і держави, з якої вже глузують у світі й котра котиться у прірву.

Мар’ян МАГАС.

с. Лисовичі

Стрийського району

Львівської області.

Виступаючи в парламенті зі щорічним посланням, П.Порошенко багато говорив про зроблене. Натякаючи, що заживемо по-новому. Особливо хвалив себе за безвізовий режим з Європою. Але не сказав, що потрібно будувати Європу в Україні. Щоб люди жили добротно, щоб розвивалась економіка держави, а для цього передовсім треба покласти край корупції, хабарництву, стабілізувати гривню, щоб ціни не росли, як гриби після дощу. Щоб люди не полишали вимушено батьківщину через потребу заробити копійку на прожиття, а їздили за кордон тільки на відпочинок. Ось коли це буде зроблено, тоді можна й похвалитися.

Олексій КСЬОНДЗ.

м. Миргород

Полтавської області.

Із великим задоволенням дивилася по телевізору парад на День Незалежності. Яке прекрасне свято, як гарно все організовано. Я особисто голосувала 1991-го за незалежність і не шкодую, як багато моїх ровесників, котрі виросли в СРСР. Хоча погоджуюся, що маємо ще багато нерозв’язаних проблем. Мене дуже непокоїть майбутнє молодого покоління. Батьки зі шкіри пнуться, щоб дати їм освіту, а потім виходить так, що працевлаштуватися дипломованим спеціалістам ніде. Зачіплюються у великих містах, житла немає. А ще як створять сім’ю, дітки підуть, то геть сутужно. Треба обов’язково підтримати молодь. Вона у нас талановита, здібна, розумна.

Хвилює й те, що для населення нині стали недоступні газове опалення, ліки, харчі. Люди недоїдають, ні за що лікуватися, смертність велика. А яке тяжке життя на селі. Пенсії в колишніх колгоспників мізерні. Хочеться, щоб влада звернула увагу на ці питання.

Марія ДЮШКО.

м. Олександрія

Кіровоградської області.

Думали за п’ятого президента заживемо краще, але не так сталося, як гадалося. Мабуть, не тих обираємо. Де ж вони — справжні патріоти, чесні й професійні, які дбали б передусім не про себе, а про народ, якому з кожним днем живеться все сутужніше. Не раз говоримо про це при зустрічі зі своїми однолітками, кожен нарікає на владу, але попри все таки надіється на краще майбутнє. Як не для себе, то бодай для онуків.

Петро БЕЗЛЮДНИЙ.

с. Ненадиха

Тетіївського району

Київської області.