Наша пошта

• Власне виробництво

Олії неповторний смак

Анатолій АНАСТАСЬЄВ.

Великоолександрівський

район

Херсонської області.

ОСЬ УЖЕ майже півстоліття славиться своїм смаком Калинівська запашна соняшникова олія. Її виробництво у далекі шістдесяті роки налагоджував тоді ще молодий, повний сил та енергії майстер на всі руки Віктор Негруца, нині 78-річний ветеран праці.

— То були часи гігантоманії, — згадує він, — укрупнювалися колгоспи, замість кустарної переробки сільськогосподарської продукції будувалися тваринницькі комплекси в районах, створювались харчосмакові фабрики. Дійшла черга і до нашої олійниці. В райцентрі наполягали демонтувати обладнання у найкоротший термін. «Не можу, — обстоював я виробництво, — у мене понад 200 тонн соняшникового насіння не перероблено. Хто відповість, якщо воно зіпсується?» І начальство пішло на поступки.

Так Віктор Костянтинович виграв час і не змарнував його: збирав деталі з демонтованих олійниць, налагоджував технологію власного виробництва. І потік соняшникового насіння на переробку до Калинівського почав зростати. Якщо на підприємствах, підпорядкованих харчосмаковій фабриці, вихід олії становив менш, як 25 відсотків із центнера насіння, то Негруца видавав 35-40. Переробка на таких умовах не могла не приваблювати, і замовники потягнулися до нього не лише з сусідніх областей, а й зі столиці.

— Було, та загуло, — розмірковує Віктор Костянтинович, — зникли харчосмакові фабрики. Але наша місцева олійниця, як і раніше, працює, приваблюючи своєю високоякісною продукцією замовників.

Викупивши підприємство у свою власність, нині тут успішно господарює старший син Юрій. Його невеликий, але дружний колектив під час масового завозу переробляє до 50 тонн соняшнику. А це непросто, зважаючи на сам процес виготовлення олії. Адже насіння треба висушити, частину його підсмажити, щоб продукція вийшла особливо запашна. У досвідченого майстра чимало власних секретів, як підсилити аромат продукції, як подовжити строки її зберігання у свіжому вигляді тощо. Всю премудрість та корисні навики Юрій перейняв від батька і мріє передати нащадкам.

Цікавлюся, чим нині займається Віктор Костянтинович у такому поважному віці?

— Домашнє господарство у сільського жителя не питає, скільки тобі літ. Хочеш харчуватися з власного обійстя — мусиш трудитись. Ось і ми з Таїсією Василівною утримуємо кілька бджолосімей, курей, поросятко, а на грядках вирощуємо все необхідне для борщів і салатів, — і, розв’язавши торбинку, виклав на стіл кілька червоних помідорів і пляшку домашнього лікеру...