Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Між нами, жінками

‘“Рідним він мені став”

Під таким заголовком у минулій «Вербиченьці» був надрукований лист від Оксани Л. з Чернігівщини, яка нарікала на чоловіка, що проміняв сімейне щастя на оковиту. Думала вона про розлучення, але не може зробити такий крок, бо за той час, що прожили разом, пише жінка, «рідним він мені став». Сповідь жінки сколихнула читачів, дехто надіслав нам свої міркування з цього приводу. Друкуємо деякі з них.

ПРОЧИТАЛА у «Вербиченьці» лист Оксани з Чернігівщини. У мене таке ж саме горе — чоловік п’є. І теж не маю сил його покинути. Але так хочеться із кимсь поділитися тим, що переповнює зболену душу. Пишу свою історію і знаю: не лише в мене таке життя. Сподіваюся, прочитають мою сповідь люди, які колись щиро кохали одне одного, і якщо вони зараз нещасливі, то хтось із них нехай зробить перший крок до добра. Люди, зробіть це. Любіть одне одного.

Тепер про себе...

Сиджу, схиливши голову над столом, і з моїх колись сяючих очей котяться сльози. Вони падають на листи і фотографію солдата. З далини юності до мене долітають слова: «Ти будеш мене чекати?» «Так, так...» За стіною сплять діти —моя радість, надія. А в іншій кімнаті хропе п’яний чоловік — моя мука і біль.

Зринають спогади. Наша перша зустріч. Ми тоді вчилися в технікумі. Зустрілися наші очі. А потім... Перший поцілунок. Я відчуваю його на вустах дотепер. Перший вальс у фойє технікуму. То був вальс нашого кохання, нашої вірності...

І так я сиджу чи не щоночі. Після образ чоловіка вертаюсь думками у юність і щиро молюся: «Господи, дай йому сили, розуму, добра. Нехай його рука, колись ніжна й лагідна, ніколи не підніметься на дружину. Нехай з губ його не зірветься грубе слово. Нехай дитина ніколи мене не попросить: «Мамо, купи нам іншого тата». Господи, допоможи, допоможи йому».

Я довго так сиджу — згадую щастя. А вранці ховаю свій скарб — листи чоловіка, його фотографію, щоб пізно ввечері знову з ними зустрітися.

Господи, дай щастя жінці, яка береже в собі любов до того, кого в юності полюбила...

Лариса П.

Конотопський район

Сумської області.

Жінка є жінка. Хоч яких прикрощів чоловік їй завдасть, а як обізветься до неї ласкаво, пригорне, поцілує, то куди ті образи й жалі діваються! Настає в домі мир і злагода. Тримайтеся, Оксано. Щастя обов’язково повернеться у ваш дім, бо ви мудра, любляча жінка.

Галина Кравець.

с. Кашперівка

Тетіївського району

Київської області.

Для чого створюється сім’я? Для повноцінного, світлого, чистого життя. Для того, щоб діти в сім’ї наслідували батьків. Хіба ж може бути мова про приклад, коли батько приходить додому п’яний? Запитую Оксану: вона хоче, щоб діти соромилися свого батька? Хіба вони заслуговують на таке життя лише тому, що вона, бачте, пам’ятає свого чоловіка іншим?

Щасливі діти — щаслива їхня мати. Оксані потрібно це зрозуміти і прийняти рішення, поки ще не пізно. Краще виховувати дітей самій, ніж дозволяти батькові-п’яниці калічити їхні душі.

Наталія КОРЗУН.

м. Чорнобай

Черкаської області.

Кожна жінка, як і кожен чоловік, мріє про хорошу, міцну сім’ю. Та що вдієш? Часто обставини, від нас не залежні, розставляють усе по своїх місцях. Комусь доля всміхається, а комусь вона як зла мачуха. Живу я без чоловіка, пішла від нього, бо пив по-страшному. Сама виховала трьох дітей. Бувало по-всякому — і сльози, і радість. Важко доводилось, але можу сказати: я щаслива. Якби залишилась і терпіла, гадаю, занапастила б своє життя. Добре подумайте, Оксано, над моїми словами.

Марія Стеценко.

с. Ободівка

Тростянецького району

Вінницької області.