Архів
Вівторок,
10 жовтня 2017 року

№ 79 (19524)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Традиції

Добра господиня, коли повна скриня

Олена БЕГМА.

Колись скриня стояла у світлиці кожної сільської хати. Вона належала жінці, вважалася оберегом оселі та долі її господині…

ВІКАМИ так було заведено у нашого народу: дівчині десь років п’ятнадцяти батьки купували скриню. Дочка разом із матір’ю поступово наповнювала її крамом, необхідним для майбутнього подружнього життя: власноруч натканим полотном та вишитими рушниками. Чимало речей «перекочовувало» і з материнської скрині. Як-от вишивані сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намиста й дукачі… Скриня була частиною жіночого посагу і передавалася у спадок тільки після смерті власниці.

Коли наречена вже полишала батьківський дім і перебиралася жити в хату до чоловіка (а саме так найчастіше колись велося), її скриню з усім скарбом споряджали на засланий сіном віз і нічим не покритою зверху везли у дім до свекрів. Тоді на неї дивилося все село, підмічаючи та обговорюючи її якості. За нею балакучі кумасі оцінювали статки родини: чим більшою й красивішою була, тим багатшою вважалася наречена. Ось чому навіть у небагатих родинах батьки не шкодували грошей на скриню для дочки. Зазвичай їздили її купувати на якийсь великий ярмарок або ж навіть замовляли індивідуально у майстра (були колись такі майстри — скринники). Скрині мали різні форми та розміри, а також різьблені, ковані, розписані живописними сюжетами, розмальовані квітами, обклеєні візерунками й лаковані…

Про цей головний об’єкт весільного обряду «пересувин» складено чимало пісень:

Ой, вийди, мати,

оглядати,

Щось тобі бояри

привезли:

Да привезли скриню,

перину

І молоду княгиню…

Що вже скриня гарна, то нехай люди нею зовні милуються. Проте зазирати в неї стороннім очам зась. Навіть живучи у батьківській хаті, дівчина не дозволяла чужим зазирати у свою скриню. То була її таємниця. Щоправда, з часом — із утратою віри в сакральне значення скрині — цей звичай забувся. Тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для доньки. Хоча здебільш в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.

І недарма. Бо скриня ще й була берегинею маленьких жіночих таємниць-вірувань її господині. Так, усередині зазвичай вона мала невеличку прибиту до стінки коробочку — прискринок, який призначався для зберігання не лише дрібних цінних речей, як-от прикраси, стрічки, а й зав’язаного у вузлик зілля, що мало чарівну силу. До речі, щоб вовняний одяг у скрині під час тривалого зберігання не точила міль, у прискринок водночас клали й пучечок тютюну. А ще — освячені та намолені у церкві різні обереги.

Нині вже не виготовляють весільних скринь. Їх місце в наших оселях посіли фабричні шафи та комоди. А якщо у якійсь сільській хаті вона й збереглася в родині, то стоїть головним чином уже як цінний предмет інтер’єру — колекційної старовини.

Втім, мода на скрині потроху повертається у наш побут — у міру того, як ми навертаємося до традицій рідного народу.

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове