Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Чим душа багата

Портрет у квітах і піснях

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

На фото автора: іменинниця сільського свята Віра Миколаївна Тимочко.

Маленькій дівчинці із мальовничого села Щирець, що на Львівщині, не думалося й не гадалося, що доля поведе її далеко від дому, у степовий край, де минуть усі її дорослі роки, народяться й виростуть діти, розкриються серед добрих людей таланти.

ВІРА була найменшою, третьою, дитиною сільських інтелігентів Миколи Івановича та Анастасії Петрівни. Вона пізнавала красу стрімких річок, квітучих долин, любила співати, декламувати. У школу пішла вже такою собі маленькою артисткою.

Здавалося б, таку романтичну натуру неодмінно мала очікувати творча професія. Але Віру приваблювала ще зі шкільної лави цариця наук — математика, тому вона легко вступила на математичний факультет Львівського університету. Перспективного молодого спеціаліста запрошували на роботу в обчислювальний центр престижного тоді підприємства «Електрон» у Львові. Та їй дуже хотілося працювати із дітьми. За призначенням приїхала у Піскошине, що у Веселівському районі Запорізької області. Було це понад тридцять років тому.

«У нашому селі склалася добра традиція — віншувати односельців, славних працею, талантами, щедрих душею, — розповідає завідувачка місцевого Центру дозвілля і відпочинку Ніна Мошенська. — Тож ми вирішили організувати творчий вечір Віри Миколаївни Тимочко, і назвали його «З піснею через життя». Зібралося мало не все село. Адже Віра Миколаївна вивчила не одне покоління. Окрім того, має чудовий голос і залюбки бере участь у сільській художній самодіяльності, а ще це добра й чуйна людина.

Розповідь про життєвий шлях Віри Миколаївни супроводжувалася показом слайдів. Ось світлини її перших років учителювання в селі. Концерти у сільському клубі. Новорічний вечір, коли під час виступу молодої вчительки на сцені від неї не відводив очей Сергій Тимочко. Тоді вони познайомились, а навесні справили весілля. Народився синок Віктор, через кілька років — Роман.

Свято вийшло по-домашньому щирим і теплим насамперед завдяки сільській ентузіастці Ніні Борисівні Мошенській, яка зуміла стареньку сільську школу, що дожила свого віку, перетворити на улюблений місцевими жителями Центр дозвілля і відпочинку. І тепер тут організовує свята, посиденьки, вечори. Довкола неї гуртуються аматори художньої самодіяльності, майстри народного мистецтва, яких багато у Піскошиному. Бо ж людям хочеться радісних миттєвостей посеред сірих буднів.